Med-books.by - Библиотека медицинской литературы. Книги, справочники, лекции, аудиокниги по медицине. Банк рефератов. Медицинские рефераты. Всё для студента-медика.
Скачать бесплатно без регистрации или купить электронные и печатные бумажные медицинские книги (DJVU, PDF, DOC, CHM, FB2, TXT), истории болезней, рефераты, монографии, лекции, презентации по медицине.


=> Книги / Медицинская литература: Акупунктура | Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Английский язык | Анестезиология и реаниматология | Антропология | БиоХимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Военная медицина | Гастроэнтерология | Гематология | Генетика | География | Геронтология и гериатрия | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Гомеопатия | ДерматоВенерология | Диагностика / Методы исследования | Диетология | Инфекционные болезни | История медицины | Йога | Кардиология | Книги о здоровье | Косметология | Латинский язык | Логопедия | Массаж | Математика | Медицина Экстремальных Ситуаций | Медицинская биология | Медицинская информатика | Медицинская статистика | Медицинская этика | Медицинские приборы и аппараты | Медицинское материаловедение | Микробиология | Наркология | Неврология и нейрохирургия | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход | О достижении успеха в жизни | ОЗЗ | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Паллиативная медицина | Паразитология | Патологическая анатомия | Патологическая физиология | Педиатрия | Поликлиническая терапия | Пропедевтика внутренних болезней | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Сестринское дело | Социальная медицина | Спортивная медицина | Стоматология | Судебная медицина | Тибетская медицина | Топографическая анатомия и оперативная хирургия | Травматология и ортопедия | Ультразвуковая диагностика (УЗИ) | Урология | Фармакология | Физика | Физиотерапия | Физическая культура | Философия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Экологическая медицина | Экономическая теория | Эндокринология | Эпидемиология | Ядерная медицина

=> Истории болезней: Акушерство | Аллергология и иммунология | Ангиология | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Гематология | Гинекология | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | Кардиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Педиатрия | Профессиональные болезни | Психиатрия | Пульмонология | Ревматология | Стоматология | Судебная медицина | Травматология и ортопедия | Урология | Фтизиатрия | Хирургия | Эндокринология

=> Рефераты / Лекции: Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Анестезиология и реаниматология | Биология | Биохимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Генетика | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Диагностика | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | История медицины | Лечебная физкультура / Физическая культура | Кардиология | Массаж | Медицинская реабилитация | Микробиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход / Сестринское дело | Озз | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Патологическая анатомия | Педиатрия | ПатоФизиология | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Скорая и неотложная медицинская помощь | Стоматология | Судебная медицина | Токсикология | Травматология и ортопедия | Урология | Фармакогнозия | Фармакология | Фармация | Физиотерапия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Эндокринология | Эпидемиология | Этика и деонтология

=> Другие разделы: Авторы | Видео | Клинические протоколы / Нормативная документация РБ | Красота и здоровье | Медицинские журналы | Медицинские статьи | Наука и техника | Новости сайта | Практические навыки | Презентации | Шпаргалки



Med-books.by - Библиотека медицинской литературы » Рефераты: Психология-Психиатрия » Реферат: Лікувальна фізична культура дітей з аутизмом

Реферат: Лікувальна фізична культура дітей з аутизмом

0

Скачать бесплатно реферат:
«Лікувальна фізична культура дітей з аутизмом»


ЗМІСТ

ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТЬ ТА ЗМІСТ ПОНЯТТЯ АУТИЗМУ, КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ АУТИЗМУ, ЛІКУВАННЯ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ АУТИЗМУ З ІНШИМИ ХВОРОБАМИ
.1 СУТЬ ТА ЗМІСТ ПОНЯТТЯ АУТИЗМУ
.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ АУТИЗМУ
.3 ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ АУТИЗМУ
РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕНЬ
3.1 НАПРЯМКИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З АУТИЧНИМИ ДІТЬМИ
.2 ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДЛЯ РІЗНИХ ВІКОВИХ КАТЕГОРІЙ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ
3.3 РОЗВИТОК У ДИТИНИ З АУТИЗМОМ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ НАВИЧОК
3.4 ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ ГІДРОКІНЕЗОТЕРАПІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ
3.5 КАНІСТЕРАПІЯ
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність теми. За статистичними даними поширеність аутизму коливається в межах 4-8 випадків на 10 тис. дітей, тобто приблизно 0,04-0,08% дитячої популяції, а поєднання аутизму з розумовою відсталістю - до 20 на 10000. Показник поширеності цієї патології в Україні, за офіційними статистичними даними, становить 2 на 10 тис. осіб (0,2%), що може свідчити про недосконалу організацію роботи системи надання медичної допомоги дітям із психічними захворюваннями. Слід зазначити, що наведені цифри відбивають лише випадки так званого типового аутизму, відомого як синдром Каннера. Переважає цей розлад у хлопчиків, у співвідношенні 3-4:1 [15].
Діти з аутизмом, починаючи з перших місяців життя, відрізняються деякими особливостями розвитку. Перш за все, така дитина рано уникає всіх видів взаємодії з дорослими: дитина не притискається до матері, коли вона бере її на руки, не дивиться в очі, уникаючи прямого погляду. Враховуючи різницю проявів захворювання у хворих дітей, кожен випадок цього захворювання є унікальним. Незважаючи на це, певні узагальнюючі риси все-таки існують, за рахунок чого і можна припускати актуальність аутизму [35].
Лікувальні принципи аутизму засновані на навчанні дітей певним сценаріями поведінки, активному спілкуванні. Зниження проявів аутизму у дитини, безпосередньо залежить від старання її батьків. Батьки повинні проявляти терпіння і послідовність в навчанні і вихованні дитини з аутичними проявами, створюючи вдома максимально спокійну обстановку. Для цього слід дбати і про власне психічне здоров'я, роблячи перерви на відпочинок, відвідуючи психолога для консультацій по вихованню дитини. Допомога батьків вимагається в адаптації аутиста не тільки вдома, а й на вулиці, в дитячому садку, в школі. Батьки в кінцевому підсумку дають зрозуміти дитині, що для її можливе спілкування словами, ігри з однолітками і так далі [34].
Сьогодні розуміння аутизму значно поглиблено і розширено. Зокрема, був відкритий раніше невідомий зв'язок між мозком і імунною системою, результати досліджень не показали ніякого зв'язку між дитячою вакцинацією і аутизмом, генетична схильність до цього розладу набагато складніша, ніж уявлялося раніше [22].
На даний час в Україні катастрофічна нестача фахівців, проблеми з ранньою діагностикою та незацікавленість чиновників у сприянні вирішення питань аутизму. Коли в Європі і США вже працюють над тим, як краще влаштувати життя дорослої людини з аутизмом, то в Україні йде мова тільки про нормальні умови для дітей в школі та дошкільних закладах [16].
Мета роботи - теоретично вивчити та обґрунтувати основні підходи до застосування засобів лікувальної фізичної культури дітей з аутизмом.
Об’єкт дослідження - лікувальна фізична культура дітей з аутизмом.
Предмет дослідження - застосування засобів лікувальної фізичної культури для дітей із аутизмом.
Завдання роботи:
1. Проаналізувати і узагальнити дані науково-методичної літератури при комплексному лікуванні різних порушень у дітей з аутизмом.
. Вивчити особливості аутичної дитини, причини виникнення та класифікацію аутизму.
. Охарактеризувати діагностику та лікування аутизму.
. Проаналізувати застосування лікувальної фізичної культури у поєднанні з психолого-корекційним навчанням дитини.

РОЗДІЛ 1. СУТЬ ТА ЗМІСТ ПОНЯТТЯ АУТИЗМУ, КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ, ЛІКУВАННЯ ТА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ АУТИЗМУ З ІНШИМИ ХВОРОБАМИ

1.1 СУТЬ ТА ЗМІСТ ПОНЯТТЯ АУТИЗМУ, ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ

Аутизм - захворювання, пов'язане з порушенням соціальної адаптації дитини, мовних функцій, психічного розвитку [34].
Хвороба виникає через неможливість злагодженої роботи різних частин мозку. Більшість дітей, у яких поставлено діагноз аутизм, мають проблеми, пов'язані з організацією адекватних взаємин з оточуючими. Рання діагностика аутизму та подальше лікування дозволяє поступово реалізувати власний потенціал, соціалізувати дитину.
Захворювання має тенденцію до проявів в певному типі сімей, на підставі чого є припущення про можливе успадкування аутизму. На даний момент проводиться вивчення питання, що стосується виявлення конкретних генів, що відповідають за успадкування цього захворювання.
У суспільстві є припущення, що до аутизму може призвести вакцинація дітей, зокрема, щеплення від свинки, краснухи і кору. Однак підтвердження цього факту немає, що перевірялося в рамках деяких досліджень. Більш того, вкрай важливо, щоб всі необхідні види щеплень були зроблені дитині [24].
Симптоми цього захворювання проявляються у дітей (це вроджене захворювання) у віці до трьох років. Як правило, батьки починають помічати, що дитина відстає в розвитку, що проявляється в її невмінні говорити і вести себе так, як це характерно для дітей його віку. Можливий і такий варіант розвитку, при якому дитина все-таки починає говорити у віці її однолітків, проте з часом набуті навички поступово втрачаються.
Дитина відстає в розвитку, причому нерідко взагалі не говорить нічого, від цього може створюватися враження про її глухоту. При перевірці слуху підтверджується відсутність такого відхилення. Також при аутизмі хвора дитина використовує багаторазове повторення, що стосується певної моделі поведінки, ігор та інтересів. Наприклад, це можуть бути повторення похитування тіла або незрозуміла прихильність по відношенню до деяких предметів.
Слід зауважити, що типової поведінки у хворих на аутизм не існує, тому узагальнення і створення єдиного образу для всіх випадків є неможливим. Люди з аутизмом можуть вести себе по-різному, що визначає конкретна форма цього захворювання в кожному з випадків. Також батьки хворих на аутизм дітей виділяють таку їх особливість, як уникнення ними зорового контакту, а також перевагу іграм на одинці.
Інтелектуальний розвиток дітей відповідає показниками нижче середнього.
Часто в підлітковому віці, діти впадають в депресію, сильно переживаючи це, особливо якщо їх інтелект визначається як середній. Також деякі діти в цей період зустрічаються з проявами у вигляді епілептичних нападів.
За статистикою з 1000 дітей на 1 дитину припадає діагноз аутизм, причому це загальна цифра, яка, на жаль, може змінюватись і у великих межах [15].
Імовірним є те, що спадкова передача захворювання відбувається в межах конкретних сімей. Крім того, якщо у сімейної пари одна дитина страждає від даного захворювання, то і друга дитина, швидше за все, буде страждати від аутизму. Якщо один з батьків хворіє цим захворюванням, ризик, відповідно, також підвищується, ризик розвитку аутизму у чотири рази вищий для хлопчиків, ніж для дівчаток.
Достовірно відомо відсутність зв'язку аутизму з нерозумінням або з поганими взаєминами в сім'ї, тобто, ні батьки дитини, ні вона сама у виникненні захворювання не винні. Крім відсутності такого зв'язку та зв'язку з вакциною, спростовується і зв'язок з харчуванням, відповідно, неправильне харчування не може бути причиною виникнення аутизму [10].
Передбачається, що найбільш ймовірними є комбіновані фактори впливу, при яких поєднуються генетичні фактори і фактори несприятливого зовнішнього впливу (інфекційні захворювання при вагітності, токсичний вплив при вагітності, родові ускладнення тощо).
Аутизм є одним з різновидів психологічних порушень загального типу, його також визначають як аутичний розлад. Симптоми, якими характеризується аутизм, можуть бути сплутані з різними видами існуючих психологічних порушень, відзначається подібність між аутизмом і синдромом Аспергера. Встановлення діагнозу синдром Аспергера проводиться при наявності спільних з аутизмом рис, але при відсутності спільності з критеріями, притаманними аутизму. Крім цього, на аутизм можуть бути схожі і інші захворювання.
На сьогоднішній день в результаті проведених досліджень можна стверджувати, що виявлення аутизму відбувається значно частіше, ніж це відбувалося раніше. Приміром, раніше деяким дітям ставився діагноз «слабоумство», тепер же, в разі актуальних для тих ситуацій відхилень, діагноз визначається як «аутизм» [15].

1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ АУТИЗМУ

Згідно сучасним уявленням, ранній дитячий аутизм входить до груп загальних порушень психічного розвитку, від яких страждають навички соціально-побутового спілкування. Ця група також включає синдром Ретта, синдром Аспергера, атиповий аутизм, гіперактивний розлад.
За етіологічним принципом розрізняють ранній дитячий аутизм ендогенно-спадкового типу, пов’язаного з хромосомними реакціями, екзогенно-органічного, психогенного і невідомого ґенезу. На підставі патогенетичних особливостей виділяють спадково-конституційний, спадково-процесуальний та набутий постнатальний аутизм [6].
Характеристика психомоторного розвитку аутичних дітей
Характерні ознаки аутизму можна систематизувати наступним чином:
. У дитини з аутизмом погано розвивається мова, як рецептивна (розуміння), так і експресивна. Найчастіше мова має форму ехолалій (повтори елементів мови, почутих від оточуючих або по телевізору). Доступні для розуміння лише прості однозначні вказівки ("сідай", "їж", "закрий двері" і т. д.). Абстрактне мислення відстає у розвитку, що проявляється у нерозумінні таких елементів мови, як займенники (твій, мій, його і т. д.) та ін. Нездатність дитини говорити або розуміти мову − найбільш часта скарга батьків при первинному огляді дитини. Проблеми з мовою стають очевидні на другому році життя дитини.
. Дитина поводиться так, ніби у неї дефіцит відчуттів і сприйняття, але більш ретельне обстеження виявляє збереження всіх сенсорних відчуттів. Батьки дітей з аутизмом скаржаться на те, що їм дуже важко привернути увагу своїх малюків. Зазвичай вони не підтримують контакт поглядів з батьками або не повертають голову у відповідь на звернену до них мову.
. Діти з аутизмом зазвичай не розвивають тісних емоційних стосунків з батьками. Це виявляється в перші місяці життя, коли батьки виявляють, що дитина не притискається до матері, перебуваючи в неї на руках, а іноді чинить опір фізичного контакту, напружуючи спину і намагаючись вислизнути з батьківських обіймів.
4. Діти з аутизмом не грають з іграшками, як це роблять звичайні діти. Вони не виявляють особливого інтересу до іграшок і не займаються ними у вільний час. Якщо вони грають, то часто досить своєрідно, наприклад крутять колеса перевернутої іграшкової вантажівки, скручують шматок мотузки, нюхають або смокчуть ляльку. Нездатність грати з іграшками може бути виявлена на другому році життя.
. Відсутні або помітно обмежені ігри з однолітками. Дитина може або не проявляти інтересу до таких ігор, або у її можуть бути відсутні необхідні ігрові вміння і вона, як правило, не звертає уваги на інших дітей, якщо тільки не бере участь в простій грі типу "дай-візьми". Ця ознака також легко виявляється на другому році життя.
. Навички самообслуговування у дітей з аутизмом відсутні або їх розвиток украй затримується. Їм важко навчитися самим одягатися, користуватися туалетом без сторонньої допомоги. Ці діти погано розпізнають звичайну небезпеку, і за ними потрібен постійний нагляд, щоб вони не отримали серйозних травм, переходячи вулицю з інтенсивним рухом, граючи з електроустаткуванням.
. У дітей з аутизмом дуже часті спалахи люті і агресії. Ця агресія може бути спрямована на себе, коли діти кусають свої руки, б'ються головою об підлогу, меблі чи б'ють себе кулаками по обличчю. Іноді агресія направляється на інших, і тоді діти кусають, дряпають або б'ють своїх батьків. Більшість батьків дітей з аутизмом скаржаться на те, що їм важко справлятися з ними, на їх реагування навіть на найменшу перешкоду або заборону вибухом люті.
. Діти з аутизмом можуть часто демонструвати "самостимулюючу" поведінку у формі ритуальних, повторюваних стереотипних дій. Вони розгойдуються всім тілом стоячи або сидячи, плещуть у долоні, обертають предмети, не відриваючись дивляться на світ, вентилятори та інші обертові об'єкти, вибудовують предмети акуратними рядами, підстрибують і присідають або крутяться на одному місці протягом довгого часу.
Під час роботи з аутичними дітьми важливою є оцінка сенсорних розладів, когнітивного, моторного, мовленнєвого, емоційного розвитку та рівня соціального функціонування
Клінічні прояви. Враховуючи різницю проявів захворювання у хворих дітей, кожен випадок цього захворювання є унікальним. Незважаючи на це, певні узагальнюючі риси все-таки існують, за рахунок чого і можна припускати актуальність аутизму [9].
Обмеженість інтересів в іграх і в цілому в діяльності. В цьому плані симптоми аутизму проявляються в наступному: часом дивна концентрація хворого на окремих деталях. Так, наприклад, маленькі діти з аутизмом часто зосереджують свою увагу на деталях іграшки, а не на ній повністю (наприклад, їх цікавить не сама машинка, а лише її колеса тощо). Захоплення, яке полягає у певних темах. Приміром дорослі (як, власне, і старші діти) можуть бути захоплені відеоіграми, номерними знаками авто або картярськими іграми. Стереотипне мислення, приміром, ляскання в долоні, розгойдування тіла тощо. Гостра необхідність в певному режимі і одноманітній діяльності. Наприклад, при аутизмі дитина може їсти хліб лише до того, як з'їсть салат і ніяк не навпаки. Також дитина до упору наполягає на тому, щоб прогулянка передбачала дотримання лише по строго визначеному постійному маршруту. У більшості людей з аутизмом відзначається наявність симптоматики, що має схожість з дефіцитом уваги в поєднанні з гіперактивністю. Крім цього, близько 10% аутистів володіють якимось даром, а також здібностями в тих чи інших областях. У якості останнього може виступати, наприклад, здатність до малювання, запам'ятовування списків, це також можуть бути музичні здібності. Найчастіше хворі аутизмом володіють незвичайним чуттєвим сприйняттям. Наприклад, легкий дотик для них може бути болючим, в той час як сильне стиснення - заспокійливим. У деяких випадках біль і зовсім не відчувається. Не виключається наявність незвичайних захоплень, особливі переваги (в їжі). Порядку близько 70% аутистів мають проблеми і зі сном.
Специфічні розлади мовленнєвого розвитку у дітей з аутизмом
Мовний дефект в аутичних дітей полягає в порушенні розуміння усного мовлення, усвідомлення змісту прочитаного, що веде до різкого відставання мовного розвитку, а отже, і до соціальної відгородженості.
Зміна мови в аутичних дітей досить різноманітна, включає в себе порушення різного ґенезу і різного патогенетичного рівня:
● порушення мови як наслідок затриманого розвитку (фізіологічна ехолалія, бідність запасу слів та ін);
● мовні порушення у зв'язку із затриманим становленням свідомості Я у вигляді неправильного вживання займенників і дієслівних форм;
● мовні порушення (ехолалії, внутрішня мова, мутизм, скандування, розтягнуте або прискорена звуковимова, порушення тональності, темпу, тембру мови та ін);
● психічного регресу (поява мови довербального фонематичного рівня);
● розлади мови, пов'язані з патологією асоціативного процесу (порушення смислової сторони мови у вигляді незавершених, непослідовних асоціацій та ін). Аналіз розвитку мови і мовних розладів аутичних дітей виокремлює чотири основні особливості:
● некомунікативне мовлення;
● вискаженість мовлення;
● наявність своєрідної вербальної мови;
● мутизм або розпад мови.
В залежності від віку ознаки цього захворювання проявляються по-своєму, тому необхідно розглядати кожну вікову категорію окремо. Зокрема ранній аутизм і його симптоми, дитячий аутизм і його симптоми, а також аутизм у дорослих, симптоми якого також характеризуються власними особливостями [15].
Класифікація аутизму за віковими проявами:
1. Симптоми раннього дитячого аутизму (ознаки захворювання у дітей до 2 років). В більшості випадків прояви захворювання відзначаються у дітей протягом першого року їх життя. Можуть спостерігатися характерні відмінності поведінки хворої дитини від поведінки ровесників. Відзначаються наступні симптоми: дитина з аутизмом не дивиться на обличчя батьків, їхні очі; відсутня прихильність до матері. Дитина не плаче, як інші діти, коли мама кудись іде, вона їй не посміхається і не тягнеться на ручки; відзначається затримка в розвитку мови. Так, до 12 місяців дитина не гугнить, не використовує найпростіших слів віком до 16 місяців, віком до 24 місяців не відтворює простих фраз; відзначається агресивність дитини відносно інших дітей, вона не прагне до спілкування з ними і до спільних ігор; хвора дитина віддає перевагу в грі лише одній іграшці (або окремої її частини), інтерес до інших іграшок відсутній; неадекватне реагування дитини на подразники, які для інших є незначні (світло, приглушені звуки тощо). Між тим важливо зауважити, що такі симптоми зовсім не є винятковими показниками актуальності аутизму, хоча і вимагають певного занепокоєння. А тому уникання дитиною суспільства, її мовчазливість, заглибленість у себе - всі ці прояви необхідно обговорити з педіатром.
. Дитячий аутизм: симптоми захворювання у віці від 2 до 11 років. Діти з аутизмом в цьому віці відчувають актуальну для попереднього періоду симптоматику. Дитина на власне ім'я не відгукується, в очі не дивиться, любить перебувати на самоті, відсутній інтерес до інших дітей. Крім цього, відзначаються і інші характерні симптоми захворювання: дитина знає лише кілька слів, може взагалі не розмовляти. Постійне повторення дитиною одного і того ж слова, бесіду вона не підтримує. Повторення однотипних дій (своєрідних ритуалів), при зміні звичної для себе обстановки у неї виникає сильне занепокоєння. В основному діти з аутизмом з великими зусиллями здобувають навички, для них нові, в шкільному віці у них відсутня здатність до читання або письма. У деяких дітей розвивається інтерес до певного типу діяльності, наприклад, до математики, до музики, малювання і т.д.
. Симптоми захворювання після 11-річного віку. Діти з аутизмом, як правило, освоюють елементарно необхідні в спілкуванні з оточуючими навички, однак і в цьому випадку самотність для них є найбільш кращою, потреба в спілкуванні відсутня. В період статевого розвитку дитині складніше, ніж іншим підліткам. Можлива агресивність, що виникає стосовно оточення, часті депресії, тривожні розлади, епілептичні припадки.
. Аутизм у дорослих, симптоми. У дорослих ознаки аутизму проявляються в залежності від того, як важко в цілому протікає це захворювання. У числі основних симптомів можна виділити наступні: відсутність жестикуляції, міміки; відсутність розуміння елементарних прийнятих у спілкуванні правил. Аутист може надто пильно дивитися в очі або, навпаки, уникати зорового контакту з співрозмовником. Він може надто близько підходити або, навпаки, надмірно віддалятися, занадто тихо розмовляти або, навпаки, робити це занадто голосно. Відсутність усвідомлення аутистом особливостей своєї поведінки (що він може цим заподіяти шкоду або образити тощо). Відсутність розуміння емоцій, почуттів, намірів інших людей. Здатність до побудови дружніх чи романтичних відносин практично неможлива. Труднощі у зверненні до кого-небудь (першим). Мізерність словникового запасу, часте повторення одних і тих же фраз, слів. Відсутність інтонацій у вимові, схожість особливостей мовлення аутиста з промовою робота. Спокій і впевненість у звичній і рутинній обстановці, надмірне переживання із-за змін в ній і в житті в цілому. Наявність серйозної прихильності відносно певних предметів, звичок, місць. Аутизм в легкій формі вказує на можливість людини в 20-25 річному віці жити окремо від батьків, у певній незалежності. Зокрема така можливість відкривається в разі достатнього розвитку розумових здібностей аутиста і сформованих навичок спілкування з оточенням. Часткова незалежність наголошується в кожному третьому випадку. Більш важкий перебіг захворювання вимагає постійного нагляду за хворим з аутизмом особливо, якщо розмовляти він не вміє і його інтелект визначається нижче середнього.

1.3 ДІАГНОСТИКА ТА ЛІКУВАННЯ АУТИЗМУ

Дитина яка має аутизм обов’язково повинна пройти лікарську комісію. До її складу входять лікар, психолог, психіатр, невролог, а також інші фахівці. Крім цього у складі комісії можуть бути присутні батьки, вихователі або вчителі дитини - інформація з їхнього боку дозволяє більш точно визначити стан дитини виходячи з наявності різних точок спостереження перерахованих осіб [28].
Для того щоб запідозрити розлад аутичного характеру, необхідна одночасна наявність у дитини трьох симптомів: труднощів в соціальній взаємодії, комунікативних порушень, повторень, стереотипної поведінки.
Важливо звернути увагу, що при дитячому аутизмі (класичному) всі ці ознаки виявляються в перші три роки життя дитини.
Для більш точної діагностики фахівець з даних видів захворювань або нейропсихолог проводить дослідження за критеріями двох міжнародних класифікацій психічних розладів і захворювань: МКБ-10 (Міжнародна класифікація хвороб, розроблена ВООЗ в 1992 році) і DSM-5 (Довідник з діагностики і статистики психічних розладів, оновлений Американською психологічною асоціацією в 2013 році).
Диференціальна діагностика аутизму з іншими захворюваннями
Дитячий аутизм (або синдром Каннера) відрізняється від інших різновидів розладів аутистичного спектру (РАС), перш за все - від синдрому Аспергера. Це більш легка форма захворювання, при якій інтелектуальний і мовленнєвий розвиток дитини не відстає від вікової норми, але є труднощі спілкування і розуміння інших людей. Ще одна форма РАС - функціональний аутизм, що відрізняється від класичного аутизму нормальним рівнем IQ у хворих.
Дитячий дезінтегративний розлад, або регресивна форма аутизму у дітей. Це найбільш небезпечний вид аутизму, саме за цією формою РАС спостерігається найбільше підвищення захворюваності. Дезінтегративний розлад виявляється після 4 років. До цього в розвитку дитини не спостерігається серйозних відхилень, а потім різко з'являються симптоми аутизму з подальшим регресом у розвитку [24].
Порушення слуху та зору. Якщо малюк не дивиться людям в очі, веде себе відсторонено, не відповідає на питання, слід перш за все перевірити, чи все в порядку з органами чуттів, тим більше якщо відсутня примітивна поведінка.
Розумова відсталість. В цьому випадку діти легше взаємодіють зі світом, йдуть на емоційний контакт, грають з іграшками, в ранньому дитячому віці дитина часто не відрізняється схильністю до одноманітних рухів, не має специфічних для аутизму мовних розладів.
Шизофренія. Досить складно диференціюється з аутизмом, так як симптоми дуже схожі. І все ж дитяча шизофренія - захворювання набагато більш рідкісне, що виникає після досягнення трирічного віку. При шизофренії діти відчувають галюцинації, інтелект і мова при цьому страждають в меншій мірі, ніж при аутизмі.
Лікування аутизму
Чим раніше визначено діагноз аутизм у дитини і чим раніше почалося лікування існуючими методиками, тим кращий для дитини подальший прогноз та вищі її шанси на повноцінне життя у суспільстві.
Попри те, що медикаментозна терапія не є основним методом допомоги дітям з РСА, вона може мати певне вагоме значення в деяких випадках, зокрема: за наявності в дитини супутнього неврологічного розладу, що потребує медикаментозної терапії (наприклад епілепсії) [29].
При вираженій тривозі, стереотипних діях, опору змінам можуть бути ефективними антидепресанти з групи інгібіторів серотоніну (флуоксетин, серталін, циталопрам та ін.) - є докази ефективності цих препаратів у дітей з РСА. Описано також позитивний вплив цих препаратів щодо інших симптомів, зокрема поліпшення соціальної взаємодії.
При значній «поведінковій дезорганізації» - збудженні, істериках, аутоагресивній поведінці можуть бути корисними медикаменти з групи неконвенційних нейролептиків (риспреридон, оланзапін, кветіапін). В деяких випадках ці ліки можуть також зменшувати стереотипність та покращувати соціальну взаємодію.
Ці дві групи препаратів мають найбільше доказів ефективності при РСА, втім вони потребують коректного застосування під наглядом лікаря, моніторингу ефективності, симптомів побічної дії. Деяку ефективність щодо згаданих вище симптомів проявила також і низка інших препаратів (зокрема стабілізатори настрою, альфа-антагоністи, буспірон, налтрексон, галоперидол, бета-блокатори та ін.), тому в деяких випадках лікарі можуть розглядати доцільність їхнього застосування.
При супутньому розладі гіперактивності з дефіцитом уваги може бути обґрунтованою спроба застосувати психостимулятори або атомоксетин, втім важливо робити це обережно, оскільки діти з аутизмом інколи реагують на психостимулятори посиленням гіперактивності.
У разі важких супутніх розладах сну може бути також доцільним застосування снодійних, зокрема мелатоніну.
У кожному випадку застосування ліків у дітей з РСА має здійснюватися під наглядом лікаря відповідно до сучасних принципів психофармакотерапії та сучасних протоколів, розроблених на основі даних доказової медицини. В дітей з аутизмом описують парадоксальну та нетипову реакцію на медикаментозні препарати, тому дозування повинно бути дуже обережне, з поступовим підвищенням дози, ретельним моніторингом можливих симптомів побічної дії, оцінкою ефективності та регулярним переглядом доцільності подальшої фармакотерапії.
Лікування дитячого аутизму, як поведінкове, так і лікарське - у всіх випадках дуже індивідуальне. Перш ніж вживати якісь ліки, потрібно провести тести на визначення супутніх аутизму проблем. Як лікувати аутизм, може професійно вирішити тільки лікар; при дієтах і медикаментозної терапії потрібно відстежувати їх ефективність [28].

РОЗДІЛ 2. ОРГАНІЗАЦІЯ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

2.1 ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕНЬ

З метою теоретичного ознайомлення зі станом досліджуваного питання, було вивчено та проаналізовано науково-методичну літературу щодо методів лікування, діагностики аутичних розладів, а також застосування засобів лікувальної фізичної культури. Опрацьовано електронні фонди Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського, Національної наукової медичної бібліотеки України.
Аналізувалися різні методики застосування лікувальної фізичної культури в дітей з аутизмом.
Аналіз літературних джерел, інтернет-ресурсів дозволив сформувати мету, завдання дослідження та обґрунтувати їх результати.

2.2 МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Для вирішення поставлених у курсовій роботі завдань, були використані методи теоретичного рівня дослідження, а саме загальнонаукові:
. Аналіз і узагальнення літературних джерел з тематики досліджень;
. Вивчення і узагальнення досвіду роботи щодо лікувальної фізичної культури дітей з аутизмом;
. Опрацювання інтернет-ресурсів.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕНЬ

3.1 НАПРЯМКИ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ТА КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З АУТИЧНИМИ ДІТЬМИ

Проведення будь яких занять з лікувальної фізичної культури для дітей з аутизмом не можливе без попередньої психолого-корекційної роботи. Навчально-корекційний процес з дітьми з аутизмом є досить довготривалим та потребує постійного пошуку шляхів корекції захворювання та формування моделі соціальної поведінки дитини. Проте, дотримуючись певних рекомендацій (табл.1) можливе досягнення успіху.

Табл. 1
Рекомендовано Не рекомендовано
Використання «знайомого простору» Часте використання нових предметів, зміна середовища, зовнішніх сенсорних подразників
Чітко формулювати певне правило, окреслюючи сферу дії цього правила Перевтомлювати як фізично так і емоційно
Розвиток навичок самообслуговування, формування соціальної моделі поведінки Очікування самостійного «природнього» розвитку
Формування системи заохочення Попередження негативного досвіду у дитини відкинення, негативних соціальних взаємодій
Розвиток потреби в комунікативній взаємодії з оточуючими Кривдити та маніпулювати дітьми, демонстрація негативного, зверхнього ставлення
Будь-яке навчання розбивати на певні етапи для полегшення засвоєння та розуміння наступності дій Пропонувати навчальний матеріал, виконання запланованого завдання вцілому
Корекційна робота на випередження соціальних проблем, пов’язаних з неадекватними формами соціальної взаємодії

Окремі фахівці наголошували, що такі мовні порушення, як спотворення граматичних форм у фразах, відсутність логічного зв'язку між окремими фразами, фрагментарність, розірваність асоціацій, характерних для аутизму, свідчить про виражене порушення мислення [7].
Для задоволення освітніх потреб дітей із аутистичним спектром порушень необхідно приділити значення корекції уваги.
Скоригувати увагу учнів зазначеної категорії можна якщо:
 завдання пропонувати в ігровій формі щоб зацікавити дітей, викликати в них позитивну мотивацію;
 ставити перед дітьми посильні завдання;
 дотримуватися рекомендацій щодо застосування наочного матеріалу та технічних засобів навчання;
 дозувати обсяг і темп матеріалу, що вивчається;
 обов’язково ділити матеріал, який вивчається, на логічно завершені частини, групуючи його на основі подібних ознак;
 використовувати «зорові опори»;
 по можливості дотримуватися використання навчальних алгоритмів;
 орієнтувати дітей на мовленнєву регуляцію в процесі виконання письмових, вимірювальних та графічних робіт;
 оцінюючи відповіді, враховувати порушення мислення, мовлення і пам’яті учнів даної категорії;
 у процесі виконання дітьми завдань ураховувати стан їхньої працездатності;
 забезпечити комфортну атмосферу для спілкування і навчання.
Під час спостереження за аутичною дитиною може здаватися, що у неї взагалі відсутня потреба в комунікації. Саме тому формування соціально-комунікативних навичок є одним із найважливіших завдань у навчанні та вихованні аутичних дітей.
Специфічні правила взаємодії з аутичними учнями:
. Дайте дитині час для відповіді.
. Сприймайте позитивно будь-яку спробу комунікації з боку дитини, навіть неадекватну. Не давайте неочікуваних завдань.
. Під час фронтальної роботи звертайтесь в класі до аутичної дитини на ім'я, якщо потрібно, торкніться її. Тільки тоді учень буде виконувати фронтальне завдання.
. Коли дитина запитує, будьте впевнені, що відповідаєте передусім на її наміри, а не на слова. Коли слова дитини не мають ніякого сенсу, подумайте, що вона мала на увазі.
. Під час дитячої сварки вчитель має вербалізувати думки іншої дитини, оскільки аутисти не можуть поставити себе на місце іншого та розпізнати його думки, наміри, почуття.
. Перш ніж висловлювати власні думки, пристосовуйтеся до думок дитини, вербалізуйте їх [12].
Методика корекційної роботи з учнями молодших класів
Корекційне навчання з невербальними аутичними дітьми має подвійну мету: формування фундаментальних загально-навчальних навичок, спрямування уваги на вчителя, дидактичний матеріал, сидіння за партою; корекція несприятливих для навчального процесу форм поведінки [14].
Робота в цей період проводиться з дитиною індивідуально. Важливим станом є розвиток потреби візуального контакту. Контакт очима дає змогу навчити спрямовувати увагу на завдання, спостерігати за моделлю поведінки вчителя. Ні в якому разі не слід примушувати аутичну дитину дивитися в очі. Розвивається потреба в контакті. На наступному етапі роботи з формування комунікативних навичок використовуються два основі прийоми: мовленнєвий тренінг, який охоплює вербальне розуміння та іменування експресивного мовлення та мовленнєвий тренінг із використанням тестів, який називають тотальною, або синхронною комунікацією. В обох випадках початковою метою є засвоєння назв 5-6 предметів, дій, важливих у повсякденному житті. На наступному етапі можна зробити домашній альбом, щоденник. У ньому містяться картинки, слова, короткі речення, які мають відображати події, але не поведінку дитини. Учитель (вихователь) записує разом з дитиною, що було зроблено в будні дні, малює картинки та інше. У пропедевтичний період застосовують музичну та ритмічну стимуляції, які створюють базу для діагностичних взаємодій.

3.2 ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ЛІКУВАЛЬНОЇ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ДЛЯ РІЗНИХ ВІКОВИХ КАТЕГОРІЙ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ

Навіть за відсутності очевидних психомоторних порушень аутичній дитині необхідне певне фізичне навантаження для підтримки психофізичного тонусу, нормального розвитку м’язової і опорно-рухової системи та зняття психоемоційної напруги [21].
Психолого-педагогічна корекція психомоторної затримки за аутизму можлива, аж до відповідності абсолютній нормі.
В нормі дитина проходить стадії психомоторного розвитку (рухової активності на рівні елементарних відчуттів, рухової активності на рівні сприймання, локомоторної, рухової активності на рівні дій, рухової активності на рівні діяльності) в певні вікові періоди. Однак у дітей з діагнозом аутизм спостерігається невідповідність психічних та моторних здібностей нормативам фізичного віку дитини.
Лікувальна фізична культура в перші 3 місяці життя
Так як в перші місяці дитина виявляє хаотичну рухову активність, але у неї з’являється слухове і зорове зосередження вже на другому тижні життя, в перше півріччя життя першочерговим завданням для дитини виступає набуття сенсорного досвіду. Однорідне середовище, в якому перебуває дитина, її знаходження в одному місці, в одному положенні тіла є негативними факторами розвитку і, навпаки, насичене яскравими кольорами, звуками, тактильними відчуттями середовище, сприяє розвитку сенсорики. Аутична дитина може бути негативно налаштованою на зміну звичних для неї умов перебування. Але це не означає, що зміни негативно впливають на неї. Вона потребує більше часу, щоб освоїти нове, і різка зміна заплутує її, вона почувається невпевнено.
Пропонування дитині нових якостей відчуттів повинно відбуватися поступово, слід дати їй можливість довше взаємодіяти з тією чи іншою якістю. А з іншого боку, вчасно переключати на нову, уникаючи, таким чином, хронічних аутостимуляцій.
Діти з аутизмом можуть знаходитися на цій стадії психомоторного розвитку в більш пізньому віці, або мати певні психомоторні проблеми, вирішення яких повинно було відбутися в перше півріччя життя. Наприклад, таке характерне явище у дітей з аутизмом, як гримасоподібні вирази обличчя можна пояснити як хаотичне напруження м’язів обличчя, тоді як міміка - це узгоджена робота лицевих м’язів. Дитина ніби грається з кінестетичними відчуттями, що обумовлено складністю інтеграції даного сенсомоторного досвіду, адже напруження певних м’язів обличчя тягне за собою підтягування, опускання інших частин обличчя, розслаблення, розтягування інших м’язів.
У аутичної дитини аутостимуляція - це не тільки намагання засвоїти сенсорну інформацію, а й форма захисту від нового. Тому дорослий повинен чітко розрізняти, бачити, коли дитина стимулює себе, щоб розібратися з незнайомими відчуттями, а коли аутостимуляція вже має виключно захисну функцію. Якщо дитина при стереотипних діях, що викликають певні сенсорні відчуття, час від часу вже виявляє інші (можливо вищі) форми поведінки, слід докласти зусиль для перетворення стереотипної поведінки на цю нову форму активності, що з’явилася [18].
Для формування сенсомоторного досвіду корисними можуть бути наступні вправи:
• Вправа «слідкування за предметом». Навчання дитини слідкуванню за переміщенням предмету, який знаходиться в полі зору. Перед дитиною на відстані 60-70 см. від обличчя дорослий починає похитувати предмет, наприклад, кільце певного кольору, яке насаджене на 60-70 см. стержень з амплітудою 7-5 см. та частотою одне-два коливання в секунду. Завдання дорослого привернути погляд дитини до предмету, який переміщується. Головною умовою цього є колисання іграшки при переміщенні у всіх напрямках. Починати переміщення слід тоді, коли дитина її побачить, тобто сконцентрує погляд на предметі який колишеться перед її обличчям. Тоді дорослий починає пересувати кільце вправо, вліво, вверх, вниз, приближувати його до дитини на відстань 20-30 см. та віддаляти на 1,5 м. від дитини. Слід так тримати стержень з кільцем щоб дитина не відволікалася на обличчя дорослого або інші яскраві предмети.
• Вправа «схоплення та розглядання предметів». Розмістити перед дитиною кілька брязкалець, дзвіночків (предметів які можуть створювати звук) та різнокольорову іграшку прив’язану до них. Зробити це так щоб дитина мимовільними рухами торкалася іграшки, що б призводило до звучання брязкалець та дзвіночків, які знаходяться в полі зору дитини але за межами безпосереднього тілесного контакту. Якщо дитина лежить і ще немає навички сидіння, цю установку слід розмістити над її головою. Якщо дитина може стояти на колінах і повзати, слід розмістити так, щоб дитина, стоячи на колінах, дотягувалася ручкою до підвішеної іграшки. Дорослий спочатку розкритою долонею дитини торкається іграшки, потім направляє руку дитини, яка намагається схопити іграшку, і на кінець стимулює бажання дитини тягнутися до іграшки, наприклад, створюючи цікавий для дитини звук.
• Вправа «схоплення предметів різної величини та форми (круглої, квадратної, прямокутної, трикутної)». Для вправи можна використовувати великі та маленькі кільця від дерев’яної піраміди, дерев’яні бруски квадратної, круглої, трикутної та прямокутної форми. Розмір дидактичного матеріалу слід підбирати, враховуючи розміри руки дитини. В ході заняття дорослий демонструє по черзі предмети різної величини, стимулюючи дитину потягнутися до кільця і схопити. Теж саме з різноманітними формами.
• Замотування дитини в приємну на дотик, м’яку тканину (ковдру). Дитина лягає на край ковдри, ноги разом, руки - прижаті до тулуба, голова лежить так щоб дитина могла вільно дихати, дорослий тісно замотує її в ковдру.
Проблеми гіпо та гіпертонусу м’язів в стані спокою та русі теж пов’язана з формуванням умовних рефлексів. Дитина навчається розслабляти та напружувати м’язи тоді коли цього вимагає ситуація. Наприклад, коли вона лежить м’язи спини розслаблені, коли сидить - м’язи плечового поясу, шия напружені, ноги - розслаблені, коли йде - м’язи згиначі та розгиначі ритмічно напружуються та розслабляються, без зайвих гіпер та гіпотонусів, що робить ходьбу вільною.
Для роботи з урівноваження тонічної організації дитини можна використовувати такі вправи:
• Довільне напруження та розслаблення м’язів;
• Релаксаційний масаж;
• Глибинний масаж - натискання та стискання частин тіла (особливо при гіпертонусі). Наприклад, міцні обійми.
• Піднімання, підкидання дитини вверх (дитина напружує м’язи).
Лікувальна фізична культура віком дитина 5 місяців - 2 роки
Починаючи з 5-го місяця дитина виявляє перші надбання узгодженої роботи м’язів тіла. З цього часу аж до кінця першого року життя слід робити акцент на пізнання власного тіла, його можливостей та управління ним (поки що безвідносно до простору).
У дитини природно виникає бажання підняти голівку, повернутися на інший бік, потягнутися рукою, зайняти положення сидячи. Оскільки, реалізувавши одного разу рух і отримавши бажане, дитина йде далі, нею керує пізнавальний інтерес, вона ніби передбачає, що може адаптуватися, знайти комфортну для себе ситуацію. Мотивацію маніпуляції власного тіла слід підтримувати, незважаючи на те, що поведінка здається примітивною.
Корисною для дитини буде гімнастика та різноманітні вправи, коли дорослий активно рухає кінцівками, тулубом, голівкою дитини. При цьому дорослий повинен відслідковувати рухові імпульси дитини, спрямовані на виконання руху, який здійснює дорослий, активно рухаючи тіло дитини, або на опір таким рухам. Опір також слід вважати певною активністю дитини - напруження м’язів, як правило, кількох, для того, щоб досягнути бажаного (уникнути небажаного руху), що є умовою психомоторного розвитку. Через активні рухи із задіянням тіла дитини можна відкривати для неї рухи і їх наслідки. Дорослий в ході таких активних дій повинен стимулювати дитину до пізнання її власного тіла. Допомагати дитині обмацувати руки, ноги, голову, живіт [19].
Формування здатності до займання поз тіла (сидіння, стояння на колінах, спираючись на руки або без опори, стояння на ногах, спираючись на руки або самостійно тощо) повинно в різноманітний спосіб стимулюватися дорослим. Наприклад, класти дитину в незручне для неї положення. Іншим стимулом може бути, наприклад, цікавий об’єкт, до якого наче можна дотягнутися, але для цього потрібно підвестися, витягнути руки, опертися на ручки. Для дітей цього віку цікавими є предмети, звуки, які контрастують із звичним середовищем.
Починаючи з 2-го року життя, якщо дитина психічно, а не тільки фізично дозріла до стадії локомоторного розвитку, слід розвивати всі можливі переміщення власного тіла та рухи його частин з урахуванням просторового контексту. Якщо для дитини першої та (якоюсь мірою) другої половини першого року життя важливо мати досвід з відчуттями різної якості та кількості, то на цій стадії важливо мати досвід взаємодії з різноманітними об’єктами, в тому числі, з власним тілом. Аутична дитина може мати пристрасті до певних об’єктів або навпаки начебто необґрунтований страх чи огиду. В такому випадку стереотипну поведінку з предметами (стереотипія маніпуляцій) слід поступово розширювати, наприклад, продемонструвати дещо подібний до стереотипного, і тому привабливий для дитини, але інший рух з предметом, при цьому емоційно виразно прокоментувати цю дії, ввести її у певний контекст ситуації.
Аутична дитина, знаходячись на цьому рівні психомоторного розвитку, може не розуміти інструкцій для рухових вправ, однак у неї повинна сформуватися здатність до наслідування (наслідування рухів є однією із ознак локомоторної стадії). Сформоване прагнення та здатність до наслідування дають можливість навчати дитину, доносити до неї суть вправ.
Основними рухами, які повинна засвоїти дитина, є ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння. При цьому, у дитина може виявлятися нерівномірність в наявних рухових навичках, тому слід концентруватися на тих з них, які менш сформовані або відсутні. Підбір вправ слід здійснювати коректно, враховуючи наявні стереотипи та вподобання [24].
Вправляння локомоторних навичок виходить за межі даної стадії, тому перелік вправ, нижче зазначених, стосується всіх етапів психомоторного розвитку, починаючи із локомоторної.
Розвиток ходьби можна здійснювати такими вправами: ходьба в різному темпі, з різними положеннями рук, з гімнастичною палицею, наступаючи на підвищення, розміщені 30-50 см. один від одного, з переступанням через предмети тощо.
Оволодіти навичкою правильного бігу допомагають різноманітні підготовчі вправи: біг з високим підніманням стегна, біг з переступанням предметів, біг з наступанням на палки, позначені на землі (підлозі) через 60-80 см., біг зі зміною темпу та напряму, із зупинками за певним сигналом дорослого, біг з оббіганням предметів, біг з прокочуванням обруча по землі поштовхом долоні [16].
Повзання можна розвивати, застосовуючи вправи, які передбачають різні його види: повзання на колінах із допомогою рук, повзання на колінах без допомоги рук, повзання по пластунські, повзання по похилій дошці на колінах із допомогою рук, повзання під мотузками, натягнутими між стільцями, штовхаючи великий м’яч, проповзти під стільчиками.
Для розвитку лазіння можна використовувати наступні вправи: 1) залізти і злізти на гімнастичну стінку поперемінним і приставним кроком, ритмічно не пропускаючи при цьому щаблів; 2) підійти до колоди, лягти на неї грудьми, й перелізти на протилежний бік, по черзі опускаючи ноги; 3) пролізти в підвішений над землею обруч прямо та боком.
Розвиток навички стрибання може здійснюватися через такі вправи: 1) підстрибувати на місці на обох ногах; 2) перестрибувати поштовхом обох ніг через гімнастичну палицю покладену на підлозі; 3) стрибати в обруч, поклавши його на підлогу і вистрибувати з нього; 4)стрибати на місці на обох ногах, руки на поясі, повертаючись на 90, 180 градусів за один стрибок; 5) стрибати на місці - ноги разом, ноги нарізно; 6) стрибати в глибину з підвищення; 7) стрибати в довжину з розбігу; 8) стрибати у висоту з розбігу; 19) стрибати на обох ногах, просуваючись уперед; 10) стрибати через довгу скакалку, яка обертається.
Для розвитку метання предметів можна застосовувати такі вправи як: 1) прокочувати великий м’яч так, щоб він відбився від стіни і спіймати його, коли він котитиметься назад; 2) сидячи на килимі, ноги нарізно, котити великий м’яч один до одного; 3) кидати великий м’яч знизу обома руками дорослому і ловити його.
Для розвитку рівноваги корисними будуть такі вправи: 1) пройти або пробігти між двома паралельними стрічками у вигляді ліній (відстань між якими 25 см.), не наступаючи на них; 2) пройти по шнуру, розтягнутому по підлозі прямо чи зигзагом; 3) пройти по покладеній на підлогу, похилій або розміщеній на висоті дошці (бруску, колоді) [3].
Лікувальна фізична культура дитини у віці 3-5 років
Починаючи з третього року життя, до різноманітних рухів з предметами дитині відкривається можливість застосовувати їх за призначенням. Тому вправи з фізичного розвитку повинні поступово включати використання предметів за призначенням [21].
Розвиток предметних дій не є профілем фізичного виховання. Основними засобами для розвитку предметних дій можуть бути заняття в майстерні, із трудового навчання, неспортивні сюжетні ігри тощо.
В такому випадку одним із завдань психомоторного розвитку стає формування цілеспрямованої моторної активності. Дитина повинна використовувати засвоєні навички на локомоторному етапі для досягнення певного результату, який вимагає довільної регуляції. Інструкція надається в словесній формі, а слово починає функціонувати як засіб розвитку довільності (засіб самоконтролю, саморегуляції).
Спостерігається велика різниця в моторних можливостях аутичної дитини при мимовільних рухах та при виконанні вправи, коли необхідно свідомо управляти своїм тілом. Тому, для розвитку дрібної моторики, основна допомога полягає в передачі дитині моторного стереотипу дії, руху. Це досягається маніпулюванням руками дитини при писанні, малюванні чи ліпленні. Цей вид допомоги являється найбільш адекватним через те, що для таких дітей характерні труднощі в довільному зосередженні, які на початку занять роблять, частіше всього, неможливим виконання завдань за зразком, наслідуючи. Надалі, по мірі того як прогресує довільна увага дитини і стають більш впевненими її рухи, слід зменшувати фізичну підтримку її руки. Інколи в процесі відпрацювання графічних навичок дитині вже не потрібна фізична підтримка, але вона потребує, щоб її лікоть підтримували чи просто доторкнулися до неї для того щоб вона могла включитися, почати виконувати завдання.
Розвиваючи цільовий компонент психомоторики слід враховувати:
• послідовність (від реалізації ситуативного наміру до виконання вправи, алгоритму вправ, алгоритму окремого заняття з фізичної культури, переслідування цілей фізичного саморозвитку);
• для того, щоб у дитини виникла ціль (намір), вона повинна бути близькою до її потреб; слід орієнтуватися на інтереси дитини;
• ціль, яку педагог ставить перед дитиною, повинна бути очевидною для неї, дитина має бачити засоби досягнення цілі, мати можливість відслідковувати наближення до цілі;
• необхідне чітке планування і поступове формування стереотипу заняття;
• правильно підбирати позитивне підкріплення; необхідно емоційно заохочувати дитину, говорити про те, що з кожним разом у неї виходить все краще і краще;
• заняття легше проводити, коли всі його елементи пов’язані єдиним сюжетом;
• використовувати сюжетний коментар, що допомагає довше утримувати увагу дитини на завданні.
Прикладом вправи, яка відповідає деяким із зазначених параметрів, може бути притягування прив’язаного до одного кінця мотузки предмету (іграшкова машинка, потяг, предмет, що ковзає по поверхні). Неважко на мить зосередити увагу дитини на предметі, який знаходиться на відстані від неї, потім рукою дитини потягнути за мотузку, предмет наблизився, якщо дитина побачила і пов’язала власний рух з наближенням, слід дати їй можливість самостійно здійснювати притягувальні рухи, почергово перебираючи руками. Дитина бачить наближення предмету, вона може не мати кінцевої цілі, але вправа завершиться тим, що предмет опиниться поруч з нею. Якщо він виявиться цікавим для неї, вправа набуде ще більш розвивального впливу на довільність. Вагу предметів для притягування, діаметр і довжину мотузки слід підбирати в залежності від психо-фізіологічних можливостей дитини [2].
Велике значення для розвитку психомоторики дитини, яка знаходиться на цьому рівні, мають елементарні рухливі ігри.
Лікувальна фізична культура дитини віком від 6 років
Останній рівень психомоторного розвитку в дошкільному віці характеризується оволодінням дитиною складних довільних рухів, які здійснюються відповідно до усвідомленої дитиною певної сукупності норм, правил, ідеально представлених (ментальних) зразків поведінки. Крім цього, дитина на цьому рівні характеризується наявністю змагального мотиву. Іграм, до яких залучається дитина цього віку, властива спільність дій її учасників. Такі ігри передбачають складнішу взаємодію між гравцями, від якої залежить кінцевий результат гри [21].
Для розвитку спільної діяльності слід починати не безпосередньо із складних ігор, а з вправ, які привчають дитину враховувати іншого. Такими вправами є: 1) присідання з обручем - дорослий бере обруч і підзиває дітей взятися обома руками за нього навколо, потім голосно рахуючи, дорослий командує - «присіли - встали»; 2) ходьба в колонні тримаючись за палицю чи мотузку - діти встають в колону, беруться за палицю потім йдуть чи біжать по колу, оббігаючи предмети тощо; 3) ходіння на руках в парі - діти діляться на пари, одна дитина встає на руки, а інша піднімає її ноги, дитина йде на руках, потім міняються. Спільна діяльність не просто передбачає врахування іншого, а й інтеграцію зусиль, спрямованих на досягнення спільної мети.
В цьому віці для дитини відкриваються мотиви конкуренції, що дає нам змогу розширювати арсенал засобів впливу на розвиток психомоторної сфери.
Заняття фізичною культурою потребує любові до неї та наполегливості, які перш за все повинні характеризувати батьків, і тоді ці якості стануть можливими для дитини. Щоб розвинути, змінити дитину, необхідно змінити себе. Абсурдно вимагати від дитини не застосовувати аутостимуляції, якщо не має сил подолати власні шкідливі звички (наприклад, куріння).
Інтерес до фізичних вправ можна розвивати через «м’який примус». Дитина часто з побоюванням ставиться до нових фізичних вправ і може протестувати, дорослий в свою чергу може примушувати до певного ступеню, поки дитина наче «не розсмакує» нову вправу чи рух тощо [4].
Існує думка, що психолог не може надавати допомогу близьким та рідним людям, незважаючи на це батьки аутичних дітей повинні стати психологами, підвищити свою психологічну компетентність, оскільки дитина потребуватиме корекції на протязі всього життя. При цьому вони повинні відрізняти роль батька чи матері від ролі психолога - педагога, який здійснює корекційну роботу. Виконуючи роль психолога, батьки повинні відмовитися від «батьківського почуття», бажання опікуватися, тобто, навчитися об’єктивно дивитися на ситуацію корекції. Здоровий, «ясний» погляд дасть змогу уникнути постановки недосяжних цілей та надмірних розчарувань.

3.3 РОЗВИТОК У ДИТИНИ З АУТИЗМОМ СОЦІАЛЬНО-ПОБУТОВИХ НАВИЧОК

Період дошкільного дитинства є часом оволодіння дітьми навичками самообслуговування та елементарними побутовими вміннями. Малюк оволодіває більшістю соціально-побутових навичок, спостерігаючи за поведінкою близьких людей у повсякденному житті, наслідуючи їх та діючи шляхом спроб та помилок. На відміну від здорових однолітків, у дитини-аутиста формування навичок самообслуговування не відбувається довільно. Вона виявляє яскраво виражену байдужість до навколишніх людей, у неї відсутня мотивація до оволодіння соціально-побутовими навичками та потреба порівнювати себе з іншими людьми та їх діями, що пов’язано з порушеннями взаємодії з навколишнім світом, страхами, підвищеною чутливістю тощо.
Труднощі навчання навичкам соціально-побутової поведінки пов'язані у значному ступені з порушеннями комунікації і довільного зосередження. Багато яким речам аутична дитина може навчитися самостійно за випадкових обставин, але під час навчання вона не вміє наслідувати іншій людині. При цьому оволодіння навичкою зчеплене з конкретною ситуацією та вкрай утруднене перенесення досвіду в іншу ситуацію. У зв'язку з порушеннями соціальної поведінки важко організувати ситуацію навчання: дитина з аутизмом не виконує інструкції, ігнорує їх, тікаючи від дорослого чи роблячи все навпаки. Тому саме цей період є кризовим та важким для подолання. Неспроможність у побутових питаннях робить практично неможливим самостійне існування аутичної дитини у суспільстві, створює великі труднощі для родини [15].
Якщо не почати своєчасне формування соціально-побутових навичок у дитини-аутиста, складність завдання щодо організації корекційної роботи в подальшому значно підвищується. Навчання таким навичкам складає цілий напрям роботи спеціалістів та батьків, в основі якого лежать спеціальні методики, що враховують індивідуальні можливості дитини та орієнтуються на найближчі завдання. Несформованість або спотвореність соціально-побутових навичок закріплюються у стереотипи, характерні для цієї категорії дітей. У той же час, використовуючи стереотипність поведінки аутичної дитини, можливо сформувати бажані побутові стереотипії. Коли вона тримається своїх звичок, ритуалів, її легше навчити новій дії, якщо спочатку регулярно повторювати навчання в схожих умовах.
Для організації побутової поведінки потрібно встановити емоційний контакт з дитиною, враховуючи її індивідуальні особливості та можливості. Потрібно вміло дозувати навантаження, пристосовуючись до внутрішнього ритму малюка [27].
Спочатку потрібно добирати доступні для аутичної дитини завдання, створюючи при цьому ситуацію успіху. Складність завдань збільшується поступово, при чому дорослий на перших етапах діє за неї, керуючи її руками. Під час навчання дорослий допомагає малюку, стоячи позаду нього. Така позиція дає дитині змогу відчути, що вона сама виконує дію та одночасно відчуває готовність дорослого допомогти їй. Дорослий допомагає дитині фізично здійснити дію, направляючи та координуючи рух дитини. Наприклад, при навчанні самостійно їсти ложкою дорослий своєю рукою обхоплює руку дитини та організує вірний рух. Поступово фізична допомога зменшується. Якщо під час виконання завдань у дитини виявляється небажана поведінка, слід швидко втрутитися та спрямувати її на виконання завдання. Краще використати фізичну допомогу замість того, щоб чекати, поки дитина почне трясти руками або скидати все зі столу. Навчання слід починати з повної фізичної допомоги - «рука в руці». З часом можна почати змінювати супровід дій дитини: спочатку руки дорослого тримають руки дитини і виконують дії разом з нею, потім руки дорослого торкаються тільки зап’ястя руки дитини, потім передпліччя, потім ліктя. Надалі необхідно якийсь час тримати свої руки біля рук дитини, але не торкатися їх. Тобто як «тінь» супроводжувати всі рухи дитини, і якщо виникне пауза або утруднення - повернутися до позиції «рука в руці», використовуючи підказку та знову прибираючи свої руки.
Відзначаючи успіх дитини, дорослий, навпаки, повинен стати обличчям до дитини, що сприяє зоровому контакту та дозволяє радіти успіху разом.
За умови навчання соціально-побутовим навичкам необхідні чітка схема дій, відсутність відволікаючих предметів та повторення стереотипної побутової ситуації кожного дня. Якщо родина ще не має чіткого розпорядку дня, сімейних звичок, потрібно встановити зручний для всіх навколишніх порядок основних домашніх справ, якого всі повинні неухильно дотримуватись. Послідовність дій, яка представлена наочно у вигляді розпорядку дня або послідовності дій допомагає дитині бачити, що їй потрібно робити.
Варто повісити заламіновану візуальну підказку послідовності миття рук біля раковини на рівні очей, для нагадування дитині про ті кроки, які вона повинна зробити. Послідовність може складатися з фотографій, малюнків або написів - того, що є найдоречнішим та цікавим для дитини. Можливо доведеться прибирати або закривати кожен крок на візуальній підказці, коли цей крок буде виконаний, щоб дитина бачила, що вона вже зробила і що вона повинна зробити під час наступного кроку.
Під час привчання до туалету дитину треба вдягати в одяг, який вона може сама легко і швидко знімати й одягати: штани з еластичними поясами, спідниці або плаття. Одяг повинен бути зручним, при цьому варто остерігатися етикеток, ярликів або швів, які можуть подразнювати шкіру [18].

3.4 ПРОВЕДЕННЯ ЗАНЯТЬ ГІДРОКІНЕЗОТЕРАПІЇ ДЛЯ ДІТЕЙ З АУТИЗМОМ

З огляду на специфіку захворювання, порушення комунікативних функцій, рефлексу наслідування, зазвичай буває складно підібрати комплекси вправ лікувальної фізичної культури та досягнути того, щоб аутична дитина їх виконувала.
Одним із засобів фізичного виховання аутичних дітей є гідрокінезотерапія [17].
Метою занять з гідрокінезотерапії терапії передбачається покращення комунікативних властивостей, формування потреби у заняттях, зміцнення загального здоров’я. Завданнями корекційної роботи засобами гідротерапії є:
• встановлення контакту з дитиною, подолання у неї емоційного та сенсорного дискомфорту;
• гальмування поведінкових розладів, проявів агресії, формування цілеспрямованої діяльності, словесна регуляція поведінки;
• корекція рухових розладів;
• розвиток моторно-зорової координації.
Підхід до реабілітаційних занять аутичних дітей ґрунтується на принципі стимуляції і розвитку переважаючих інтересів дитини, встановлення контакту з дитиною в рамках активності самої дитини, формування потреби у спілкуванні, розвиток взаємодії з зовнішнім світом.
Вся корекційна робота проводиться поетапно: на початковому етапі вирішуються завдання адаптації: заняття з гідротерапії розпочинається з ознайомлення дітей з приміщенням басейну, із візуальним сприйняттям, з шумом, тактильним відчуттям води; по можливості самостійне роздягання (надалі і одягання) сприяє покращенню навичок самообслуговування.
Наступний, другий етап, передбачає вхід у воду. Він здійснюється поступово, за допомогою реабілітолога (одного з батьків), який знаходиться у воді, щоб власним прикладом показати безпечність та приємність процедури. Способи входу у воду різні: з положення сидячи з бортика, по драбинці тощо. Важливим є забезпечення контролю за поведінкою дитини у воді.
Під час занять з плавання слід дотримуватись принципів, що є обов’язковими під час роботи з дитиною :
• поступовість в зростанні навантажень, у збільшенні тривалості заняття, кількості вправ, у зниженні температури води;
• послідовність у застосуванні різних вправ;
• дотримання вимог до температури, чистоти води, ванни;
• негайне припинення заняття в разі виникнення негативних емоцій у дитини;
• проведення постійного контролю стану здоров’я дитини та ефективності реабілітаційного впливу гідротерапії у лікаря-невропатолога;
• ведення щоденника занять з гідротерапії, куди записуються температура води, тривалість проведення заняття, вправи, які проводяться, а також кількість їх повторень, емоційний стан (поведінка, настрій, бажання займатись) дитини до, під час заняття та після.
Протягом заняття вносяться відповідні корективи (в залежності від індивідуальних особливостей і самопочуття дитини), подовжується тривалість зниження температури води у ванні.
При проведенні занять не варто приділяти увагу розвитку такої навички, як пірнання, так як потрапляння води на обличчя дитини може викликати у неї негативну реакцію.
Основні вправи у воді
• сидіння на бортику із вільно спущеними ногами;
• лежання на животі, обпершись руками на бортик та активно працюючи ногами;
• лежання на животі із прямими руками за допомогою реабілітолога та самостійно;
• лежання на спині за допомогою реабілітолога та самостійно;
• стояння самостійно та за допомогою;
• ходьба самостійно і за допомогою;
• ігри з плаваючими іграшками за пропозицією реабілітолога;
• довільна гра за пропозицією дитини;
• вихід з води.
Під час занять тіло дитини занурене по можливості повністю, за винятком обличчя, щоб вона відчувала дію води всією поверхнею тіла.
На заняттях використовуються велика кількість плаваючих іграшок, які добре знайомі дитині: ігри гальмують страх, використовуються як активний відпочинок.
Під час другого етапу поступово розпочинають проведення малогрупових занять (по 2 дитини), що впливає на розвиток як вербального так і невербального спілкування.
На третьому етапі до традиційних занять доцільним є додавання загартувального чинника. Оздоровчий вплив підсилюється зниженням температури упродовж всього курсу - з 37,0С, через кожні 20 занять на 0,5С. Поступово температура води встановлюється 32-33С.
Для визначення рівня ефективності гідротерапії проводиться опитування, тестування батьків дітей, діагностування дитини дефектологом, психологом, проводиться аналіз цих даних, які заносилися в карту обстеження, визначаються об’єктивні та суб’єктивні причини недостатньої ефективності.
Отже, одним із засобів корекції дітей з аутизмом є проведення систематичних занять з гідрокінезотерапії, які проводяться з урахуванням характерних особливостей захворювання та індивідуальностей дитини. Заняття з гідрокінезотерапії є необхідною складовою у корекційно-розвивальній програмі аутичних дітей [17].

3.5 КАНІСТЕРАПІЯ

Каністерапія - один з видів лікування і реабілітації дитини за допомогою спеціально відібраних і навчених собак під наглядом кваліфікованих фахівців - каністерапевтів. Реабілітаційна програма за допомогою каністерапії проводиться в тісній співпраці лікарів, психологів, педагогів і кінологів [31].
Особлива увага приділяється психотерапії як самої дитини, так і батьків.
В процесі каністерапії дорослі виступають посередниками даної взаємодії і пропонують програми і заняття. Заняття проводяться як індивідуально, так і в групах. Групи об'єднуються за симптоматикою. На заняттях використовуються найрізноманітніші прийоми: ігри, вікторини, казкотерапія (діти складають історії і казки про собак, наповнюючи їх сюжетами і проблемними ситуаціями зі свого власного життя; таке перживання почуттів і емоцій, пов'язаних зі страхами, дозволяє більш повно розвивати і коригувати емоційно-вольову сферу дитини), арт-терапія - малюнки вірші, ліплення, зображення фігур позами і жестами і т.д. Залучення уваги дитини до того, що відбувається на занятті і матеріалу, пропонованого дітям, будується на постійній підтримці інтересу. Можна сказати, що довільність і підвищення пізнавальної і поведінкової активності у дітей відбувається через інтерес. З цієї точки зору присутність тварини в значній мірі розширює спектр можливостей, що надаються.
Ключовим моментом проходження програми кінологічної реабілітації є зміна оточення дитини з метою створення сприятливих умов для подолання відставання у розвитку психічних функцій.
Перед початком занять проводиться роз'яснювальна робота з дітьми та батьками, яка дозволяє усвідомити суть занять і їх специфіку. В результаті даних бесід відбувається визначення напрямку корекційних заходів і результатів взаємодії. Важливо відзначити, що дитина обов'язково бере участь в цих обговореннях. Їй роз'яснюється зміст проходження програми, в результаті чого підвищується мотивація, а це, в свою чергу, сприяє розвитку довільності і більш ефективної рефлексії.
Основна ідея полягає в тому, що організовується активна взаємодія дітей хворих на аутизмом, не тільки з фахівцями, а й з собаками. Основний акцент робиться на спілкуванні дітей з собаками, яке організовується певним способом і в певному ключі, в залежності від специфіки проблеми і бажаного результату. Фахівцями уважно враховуються психолого-медичні особливості дітей і виходячи з цієї специфіки прогнозується ефект, формулюються цілі та завдання і складається програма занять.
Метою занять з аутичними ді
Похожие материалы:

Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Введите код: