Med-books.by - Библиотека медицинской литературы. Книги, справочники, лекции, аудиокниги по медицине. Банк рефератов. Медицинские рефераты. Всё для студента-медика.
Скачать бесплатно без регистрации или купить электронные и печатные бумажные медицинские книги (DJVU, PDF, DOC, CHM, FB2, TXT), истории болезней, рефераты, монографии, лекции, презентации по медицине.


=> Книги / Медицинская литература: Акупунктура | Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Английский язык | Анестезиология и реаниматология | Антропология | БиоХимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Военная медицина | Гастроэнтерология | Гематология | Генетика | География | Геронтология и гериатрия | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Гомеопатия | ДерматоВенерология | Диагностика / Методы исследования | Диетология | Инфекционные болезни | История медицины | Йога | Кардиология | Книги о здоровье | Косметология | Латинский язык | Логопедия | Массаж | Математика | Медицина Экстремальных Ситуаций | Медицинская биология | Медицинская информатика | Медицинская статистика | Медицинская этика | Медицинские приборы и аппараты | Медицинское материаловедение | Микробиология | Наркология | Неврология и нейрохирургия | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход | О достижении успеха в жизни | ОЗЗ | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Паллиативная медицина | Паразитология | Патологическая анатомия | Патологическая физиология | Педиатрия | Поликлиническая терапия | Пропедевтика внутренних болезней | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Сестринское дело | Социальная медицина | Спортивная медицина | Стоматология | Судебная медицина | Тибетская медицина | Топографическая анатомия и оперативная хирургия | Травматология и ортопедия | Ультразвуковая диагностика (УЗИ) | Урология | Фармакология | Физика | Физиотерапия | Физическая культура | Философия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Экологическая медицина | Экономическая теория | Эндокринология | Эпидемиология | Ядерная медицина

=> Истории болезней: Акушерство | Аллергология и иммунология | Ангиология | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Гематология | Гинекология | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | Кардиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Педиатрия | Профессиональные болезни | Психиатрия | Пульмонология | Ревматология | Стоматология | Судебная медицина | Травматология и ортопедия | Урология | Фтизиатрия | Хирургия | Эндокринология

=> Рефераты / Лекции: Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Анестезиология и реаниматология | Биология | Биохимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Генетика | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Диагностика | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | История медицины | Лечебная физкультура / Физическая культура | Кардиология | Массаж | Медицинская реабилитация | Микробиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход / Сестринское дело | Озз | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Патологическая анатомия | Педиатрия | ПатоФизиология | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Скорая и неотложная медицинская помощь | Стоматология | Судебная медицина | Токсикология | Травматология и ортопедия | Урология | Фармакогнозия | Фармакология | Фармация | Физиотерапия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Эндокринология | Эпидемиология | Этика и деонтология

=> Другие разделы: Авторы | Видео | Клинические протоколы / Нормативная документация РБ | Красота и здоровье | Медицинские журналы | Медицинские статьи | Наука и техника | Новости сайта | Практические навыки | Презентации | Шпаргалки


Med-books.by - Библиотека медицинской литературы » Рефераты: Профессиональные болезни » Реферат: Фізична реабілітація при пневмоконіозі у шахтарів

Реферат: Фізична реабілітація при пневмоконіозі у шахтарів

0

Скачать бесплатно реферат:
«Фізична реабілітація при пневмоконіозі у шахтарів»


ВСТУП

Актуальність теми. Однієї із пріоритетних завдань відновної медицини є пошук і розробка нових ефективних технологій, що коригують, лікування й профілактики розповсюджених захворювань, спрямованих на відновлення й підвищення функціональних резервів організму й вироблення резистентності до впливу несприятливих факторів, що провокують загострення й прогресування захворювань, шляхом застосування переважно не медикаментозних методів [2,16]. У цьому плані значний інтерес представляє проблема лікування пневмоконіозу із застосуванням не медикаментозних методів у комплексній реабілітації захворювання.
В XXI столітті спостерігається стійкий ріст поширеності пневмоконіозу і прогнозується подальше збільшення захворюваності, смертності й соціального тягаря з високими економічними витратами на медичне забезпечення хворих [42,46,47]. В останні роки досягнуть істотний прогрес у розумінні патогенезу пневмоконіозу, що дозволило виробити погоджену концепцію лікування, у якій основний упор зроблений на базисну медикаментозну терапію [17,18]. При цьому ефективність медикаментозної терапії пневмоконіозу становить усього лише 20-50% і нерідко супроводжується розвитком ускладнень і побічних явищ. Гіршою є ситуація з поширеністю, інвалідністю і смертністю від хвороб органів дихання серед працівників промислових підприємств. Це пояснюється значною запиленістю і загазованістю повітря, неспроможністю більшості підприємств і цілих галузей створити безпечні умови праці. Більшість працівників вугільних промислових підприємств стають інвалідами саме за рахунок виражених обструктивних порушень. Дана ситуація є настільки «звичною», завжди прогнозованою й очікуваною, що навіть не робляться спроби її кардинально змінити [3,7,26].
У зв'язку із цим, потрібні нові підходи до проблеми лікування й реабілітації хворих із пневмоконіозом, здійсненні тільки застосуванням комплексного підходу з використанням різних видів не медикаментозних методів. До числа найбільш перспективних методів такого роду, безсумнівно, ставляться методи фізичної реабілітації (ФР), здатні надавати стрес-лімітуюче, адаптогенне, вегеторегулююче й фармакомодулюючі дії. Розробка методів ефективної відбудовної корекції пневмаконіозу, попередження прогресування й виникнення рецидивів за допомогою застосування в складі комплексного лікування ФР представляються актуальними й значимими для відновної медицини.
Об'єкт дослідження: процес фізичної реабілітації хворих пневмоконіозом.
Предмет дослідження: програма фізичної реабілітації хворих пневмоконіозом.
Мета дослідження: наукове обґрунтування й розробка програми фізичної реабілітації для відновної корекції функціональних порушень при пневмоконіозі.
Завдання дослідження:
. Проаналізувати наукову, медичну, методичну літературу для клініко-фізіологічного обґрунтування застосування засобів фізичної реабілітації в системі комплексної реабілітації хворих пневмоконіозом.
. Розробити програму фізичної реабілітації хворих на пневмоконіоз.
. Оцінити й проаналізувати ефективність застосування програми фізичної реабілітації хворих пневмоконіозом у вигляді дихальної гімнастики, адаптивної фізичної культури, лікувального масажу по даним функції зовнішнього дихання, толерантності до фізичного навантаження та якості життя, а також по даним безпосередніх і віддалених результатів спостереження.
Наукова новизна. Установлено, що ефект фізичної реабілітації реалізується через стимуляцію систем адаптації, що приводить до поліпшення прохідності бронхів, вегетативної регуляції й центральної гемодинаміки. Уперше по безпосередніх і віддалених результатах реабілітації з урахуванням впливу на функцію зовнішнього подиху, толерантність до фізичних навантажень і якість життя розроблена програма фізичної реабілітації хворих пневмоконіозом.
Практичне значення. Розроблена програма фізичної реабілітації дозволяє оптимізувати ефективність лікування пнеомоканіоза, збільшує ремісію захворювання, дозволяє значно зменшити медикаментозне навантаження, знизити темпи прогресування захворювання й поліпшити повсякденну життєву активність, а також скорочує залежність пацієнтів від медичних установ, що зменшує витрати охорони здоров'я на ведення хворих пневмоконіозом. На підставі отриманих результатів дослідження розроблена й передана в практику науково-обгрунтована програма не медикаментозного лікування хворих пневмоконіозом. Розроблена програма ФР хворих пневмоконіозом впроваджена в практичну роботу КЛПУ «Обласна клінічна лікарня профзахворювань».
Робоча гіпотеза. Програма фізичної реабілітації хворих пневмоконіозом дозволить поліпшити функцію зовнішнього подиху, толерантність до фізичних навантажень і якість життя, збільшить ремісію захворювання.

РОЗДІЛ І. АНАЛІЗ ЛІТЕРАТУРИ

.1 ФАКТОРИ РИЗИКУ ТА ПАТОГІНЕЗ ПНЕВМОКОНІОЗУ У ШАХТАРІВ

Під назвою "пневмоконіози" (від грец. Pneumon - "легкі", konis - "пил") об'єднують ряд захворювань, обумовлених попаданням в легені великої кількості пилових часток протягом тривалого часу. Термін "пневмоконіоз" запропонований FA Zenker (1866 р.). Ці захворювання відносяться до групи професійних процесів. Пневмоконіози виявляють у частині робочих, що вдихають різні види пилу протягом 5-15 років і більш. Проникаючі в дихальні шляхи дрібні частинки пилу викликають реакцію інтерстиціальної сполучної тканини, в результаті чого розвивається і прогресує фіброз легенів.[11].
Пил- це дрібні тверді частинки, здатні тривалий час перебувати в повітрі у зваженому стані. Пил найчастіше утворюється при процесах механічного подрібнення. За своїм складом, фізичними властивостями і хімічною природою виробнича пил дуже різноманітна. Фізико-хімічні властивості пилу в чому визначають характер її дії на організм. Виділяють неорганічний, органічний і змішані види пилу. Незважаючи на те, що в пилоподібному стані можуть знаходитися деякі токсичні речовини (свинець, фосфор, миш'як, сурма, бор та інші), їх з'єднання, вони не викликають пилових хвороб і не відносяться до групи пилових факторів [31,43].
Негативний вплив виробничого пилу на людину визначається її сумарним токсикологічними впливом на різні органи. Найбільшому впливу пилу схильні органи дихання, шкіра, очі, кров і травний тракт. При вдиханні пилу виникають пневмоконіози, пов'язані з відкладенням пилу в легенях і реакцією тканини на її присутність. Поряд з хімічним складом пилу мають значення також і інші фактори: форма і величина часток, їх розчинність, ступінь твердості, розподіл електронної щільності по їх поверхні та ін Частинки промислового пилу поділяють на видимі (більше 10 мкм в поперечнику), мікроскопічні (від 0 , 25 до 10 мкм) і ультрамікроскопічні (менше 0,25 мкм), виявляються за допомогою електронного мікроскопа. Найбільшу небезпеку становлять частинки розміром менше 5 мкм, проникаючі в глибокі відділи легеневої паренхіми. Велике значення мають форма, консистенція пилових частинок і їхня розчинність у тканинних рідинах. Пилові частинки з гострими зазубреними краями травмують слизову оболонку дихальних шляхів. Волокнисті пилинки тваринного і рослинного походження викликають хронічний риніт, ларингіт, трахеїт, бронхіт, пневмонію. При розчиненні частинок пилу виникають хімічні сполуки, які впливають дратівливо, токсично і гістопатогенного впливу. Вони мають здатність викликати в легенях розвиток сполучної тканини, тобто пневмосклероз. Від особливостей і концентрації пилу, що потрапляє під час роботи в дихальну систему, залежать характер виникаючого пневмоконіозу, особливості його перебігу, можливі ускладнення, прогноз. Найбільш небезпечною є пил, що містить вільну двоокис кремнію, зокрема у вигляді дрібних кристалів, тобто частинок кварцу. Цей пил володіє найбільш вираженими фіброгенну властивостями. Подібними, але значно менш вираженими властивостями володіє пил, що містить більшість силікатів; ще нижче (але все ж помітна) фіброгенну активність пилу деяких металів, зокрема берилію. Слабко виражені фіброгенну властивості більшості видів органічного пилу. При попаданні в легені пилу різного складу легенева тканина може реагувати по-різному [24,45].
Реакція легеневої тканини може бути:
. Інертною, наприклад при звичайному пневмоконіози - антракоз шахтарів;
. Фіброзуючої, наприклад при масивному прогресивному фіброзі, азбестозу і силікоз;
. Алергічною, наприклад при екзогенному алергічному пневмоніті;
. Неопластичної, наприклад при мезотеліома і рак легені при азбестозу. Локалізація процесу в легенях залежить від фізичних властивостей пилу [33,51]
Частинки менше 2-3 мкм. в діаметрі можуть досягати альвеол, більші частинки затримуються у бронхах і носовій порожнини, звідки шляхом мукоциліарного транспорту можуть бути видалені з легких. Виключенням з цього правила є азбест, частинки якого розміром 100 мкм можуть осідати в термінальних відділах респіраторного тракту. Це відбувається в результаті того, що частинки азбесту дуже тонкі (близько 0,5 мкм в діаметрі). Частинки пилу фагоцитуються альвеолярними макрофагами, які потім мігрують в лімфатичні судини і прямують у прикореневі лімфатичні вузли.
Локалізація процесу в легенях залежить від фізичних властивостей пилу. Частинки менше 2-3 мкм в діаметрі можуть досягати альвеол, більші частинки затримуються у бронхах і носовій порожнини, звідки шляхом мукоциліарного транспорту можуть бути видалені з легких. Виключенням з цього правила є азбест, частинки якого розміром 100 мкм можуть осідати в термінальних відділах респіраторного тракту. Це відбувається в результаті того, що частинки азбесту дуже тонкі (близько 0,5 мкм в діаметрі). Частинки пилу фагоцитуються альвеолярними макрофагами, які потім мігрують в лімфатичні судини і прямують у прикореневі лімфатичні вузли.
Пневмоконіози відносяться до вельми поширеною формою хронічних пилових захворювань легенів. Для всіх видів пневмоконіозів обов'язково наявність пневмофіброзного процесу. Однак перебіг, клініко-рентгенологічна і патологоанатомічна картини різних видів пневмоконіозів мають деякі особливості, багато в чому залежать від складу виробничого пилу, що викликала розвиток фіброзу легень. Припускають, що в розвитку фіброзу легень суттєву роль відіграє руйнування пилом альвеолярних макрофагів, що найбільш помітно при вдиханні пилу, що містить кварц, а також кам'яновугільної і азбестового пилу. Крім того, дія пилу стимулює утворення значної кількості колагену. Загальною ознакою всіх видів пневмоконіозу є розвиток інтерстиціального фіброзу, однак кожен вид пневмоконіозу має свої особливості, обумовлені при гістологічному дослідженні. Крім характеру і кількості вдихається пилу, на виникнення і розвиток захворювання впливають також попереднє стан органів дихання, імунологічний статус, алергічна реакція та цим пояснюються відмінності в стані здоров'я працівників, що перебувають протягом однакового часу в східних професійних умовах [56].
За характером перебігу розрізняють наступні види пневмоконіозів:
. Швидко прогресуючі;
. Повільно прогресуючі;
. Пізні;
. Регресують.
При швидко прогресуючій формі пневмоконіозу I стадія захворювання може бути виявлена через 3-5 років після початку роботи в контакті з пилом або при прогресуванні пневмоконітичного процесу, тобто перехід I стадії пневмоконіозу у II стадію спостерігається через 2-3 роки. До цієї форми пневмоконіозу, зокрема, слід віднести так званий гострий силікоз, який по суті є швидко прогресуючою формою силікозу.
Повільно прогресуючі форми пневмоконіоза зазвичай розвиваються через 10-15 років після початку роботи в контакті з пилом, а перехід від I до II стадії захворювання триває не менше 5-10 років. Пневмоконіози, що розвиваються через декілька років після припинення контакту з пилом, прийнято називати пізніми.
Регресуючі форми пневмоконіоза зустрічаються тільки при скупченні в легенях рентгеноконтрастних частинок пилу, які створюють враження більш вираженій стадії фіброзу легень за даними рентгенологічних досліджень. При припиненні контакту хворого з пилом зазвичай спостерігається часткове виведення рентгеноконтрастного пилу з легких. Цим і пояснюється "регресування" пневмоконітичного процесу [12,44,56].
В залежності від характеру вдихаємого пилу виділяють різні види пневмоконіозів:
Силікоз - захворювання, обумовлене вдиханням пилу, що містить вільну двоокис кремнію (SiO2). Найбільш поширений і важко протікає вид ппевмоконіоза, розвивається в результаті тривалого вдихання пилу, що містить вільну двоокис кремнію. Найчастіше зустрічається в гірників різних рудників (бурильники, забійники, кріпильником та ін), робочих ливарних цехів (піскоструминником, обрубщікі, стерженщікі та ін), робітників виробництва вогнетривких матеріалів і керамічних виробів. Є хронічне захворювання, тяжкість і тими розвитку якого можуть бути різними і знаходяться в прямій залежності як від агресивності вдихається пилу (концентрація пилу, кількість вільної двоокису кремнію в ній, дисперсність і т. д.), так і від тривалості впливу пилового фактора та індивідуальних особливостей організму [49, 56].
Талькоз - відносно доброякісний силікатози, викликаний вдиханням пилу тальку. Рідше, ніж асбестоз, супроводжується синдромом бронхіту, менш виражена схильність до прогресування. Важче протікає талькоз, викликаний косметичної пудрою.
Металлоконіоз- обумовлені вдиханням пилу деяких металів: бериліоз - пилу берилію, сідероз - пилу заліза, алюміноз - пилу алюмінію, барітоз - пилу барію і т. д. Найбільш доброякісним перебігом відрізняються металлоконіози, для яких характерне нагромадження в легенях рентгенокоптрастпой пилу (заліза, олова, барію) з помірною фіброзною реакцією. Ці пневмоконіози не прогресують, якщо виключена дія пилу даних металів; можлива і регресія процесу за рахунок самоочищення легенів від рептгеноконтрастной пилу. Для алюміноза характерна наявність дифузного, переважно інтерстиціального фіброзу. При деяких металлоконіози переважає токсична і алергічне дію пилу з вторинною фіброзною реакцією (берилій, кобальт і ін) іноді з важким прогресуючим перебігом. Бериліоз може виявлятися різними клінічними формами: гострим пневмоніту, дифузним бронхіолітом, гранул ематозом легенів, дифузним прогресуючим пневмосклерозом (див. Хаммена - Річа синдром) [49,66].
Карбоконіоз - обумовлені впливом вуглецевмісних пилу (вугілля, графіт, сажа) і характеризуються розвитком помірно вираженого мелкоочагового і інтерстиціального фіброзу легенів.
Антракоз вдихання вугільного пилу супроводжується локальними її скупченнями, непомітними до тих пір, поки не утвориться масивний легеневий фіброз. Скупчення вугілля в легенях, позначене як "легеневий антракоз" є типовим для мешканців промислових міст. Його можна спостерігати практично у всіх дорослих людей, особливо у курців. Частинки пилу виявляються в макрофагах, у просвіті альвеол, всередині і навколо бронхіол, в лімфатичній дренажній системі. У городян ця пігментація не токсична і не призводить до розвитку будь-якого захворювання органів дихання. Лише у шахтарів-вугільників, які перебувають протягом багатьох років і подовгу в шахтах, особливо сильно запилених, може виникнути цілий ряд важких наслідків. Розрізняють дві основні форми антракоз шахтарів-вугільників. Доброякісний антракозний фіброз легенів, або "плямистий антракоз";- Прогресуючий масивний фіброз. У найлегшій доброякісній формі антракозного фіброзу, або "плямистого антракоз", легке містить лише локальні осередки чорної пігментації, розділені широкими зонами здорової тканини. Такий осередок чорної пігментації отримав назву "антрацитова пляма". Воно складається зі скупчення макрофагів, заповнених вуглецем навколо респіраторних бронхіол, легеневих артеріол і вен. Аналогічні клітини виявляються у лімфатичних судинах і лімфовузлах коренів легень. Фіброз слабко виражений, однак часто виявляється локальна дилатація респіраторних бронхіол, що є проявом локальної центролобулярної емфіземи. Ці зміни можуть розвинутися не тільки в результаті в результаті вдихання вугільного пилу, але і супутнього паління. Залежно від кількості "антрацитових плям", ступеня враженості хронічного бронхіту, Ектазій бронхів та локальної емфіземи у хворих будуть клінічні прояви розладів дихання. При прогресуванні плямистого антракоз з'являються вузлики діаметром до 10 мм, які добре видно на рентгенологічних знімках. Така різновидність отримала назву вузлувата форма плямистого антракоз. На даній стадії також не спостерігається вираженого фіброзу, порушення функції легень незначне[13,59].
Клініко-функціональна характеристика пневмоконіози включає клінічні та функціональні ознаки захворювання: бронхіт, бронхіоліт, емфізему легенів, дихальну недостатність (I, II, III ступеня), легеневе серце, компенсований, декомпенсировані, (СН I, II, III стадії), а також протягом і ускладнення. Більшість пневмоконіози мають відносно мізерну клінічну картину. Поступово розвивається фіброзний процес в легенях може довгий час не супроводжуватися ніяким симптомами. Надалі всі прояви залежать від ступеня вираженості пневмофіброз, емфіземи легенів і бронхіту, наявності ускладнень. При силікоз клініка бронхіту має місце приблизно у 25-30% хворих, частіше при пневмоконіози викликаних пилом що має в своєму складі речовини дратівної, токсичного або алергічного дії. У відсутності клініки бронхіту, як правило, ФЗД довгостроково збережена. Далі в міру прогресування захворювання з'являються ознаки ДН, переважно рестриктивного типу. При клінічних проявах хронічного бронхіту розвивається переважно абструктівний тип дихальної недостатності, яка може досягати вираженому ступені при порівняно невеликих пневмоконіотичних змінах. Основним результатом пневмоконіози в даний час є хронічне легеневе серце [69,44].
Тактика лікування:
. Припинення контакту з шкідливим фактором;
. Застосування лікарських засобів;
. Немедекаментозная терапія;
. Реабілітаційні заходи;
. Навчання пацієнтів користуванню індивідуальними інгаляторами, спейсерами, небулайзерами;
. Роз'яснювальна робота у випадках з шкідливими звичками.Лікування хворих носить симптоматичний характер, направлено на супутню патологію та попередження ускладнень [11,24].
Також призначають харчування, багате білками і вітамінами, інгаляції з бронхолітиками і протеолітичними ферментами, (покращують евакуацію мокротиння, покращують дренаж, зменшують бронхіальну обструкцію), ФТЛ, за показаннями антибіотики, сульфаніламіди. Експертиза працездатності при пневмоконіози визначається наступними положеннями. При пневмоконіози I стадії хворі потребують переведення на іншу роботу без контакту з пилом, дратівливими речовинами, що виключають контакт з несприятливими метеорологічними умовами, без значного фізичного напруження. Якщо переведення на іншу роботу пов'язаний з втратою кваліфікації та заробітку, хворі направляються на МСЕ для визначення професійної групи інвалідності (III група) з подальшим працевлаштуванням за рекомендаціями МСЕ. При пневмоконіози II стадії питання про професійної працездатності може вирішуватися по різному. Якщо немає ускладнень і ДН, немає прогресування процесу, хворі можуть виконувати легку роботу в сприятливих умовах праці поза контакту з пилом та іншими несприятливими виробничими чинниками. Якщо протягом більш важкий, то встановлюється II група інвалідності по професійному захворюванню. Хворі з III стадією непридатні ні до якої праці (інвалідність II і I групи).Основи профілактики пневмоконіозів складають технічно і санітарно-гігієнічних заходи по боротьбі з виробничою пилом. Їх необхідно поєднувати з медичними заходами, що включають правильну організацію попередніх і періодичних медичних оглядів з обов'язковим використанням рентгенологічних і функціональних методів діагностики, що забезпечують раннє виявлення патології легенів. Мета цих оглядів - максимально раннє виявлення осіб, підозрілих щодо пневмоконіозу або загальних легеневих захворювань. Важливо своєчасно взяти їх на диспансерний облік і проводити лікувально-оздоровчі заходи [12, 23,56].

1.2 ЛЕГЕНЕВА РЕАБІЛІТАЦІЯ ЯК СИСТЕМА ЗАХОДІВ ДЛЯ ХВОРОГО ПНЕВМОКОНІОЗОМ

XXI століття відрізняється безперечною перевагою неінфекційних хронічних захворювань над іншими причинами смерті, що обумовлює тяжкість їхнього тягаря для суспільства. Згідно даним експертів ВООЗ більше 19 млн летальних вихідів цих хвороб можна було б запобігти. Основні фактори, що ведуть до захворювання пневмоконіозом - це зростаюче навантаження на дихальну систему, пов'язана з неконтрольованим забрудненням навколишнього середовища, пандемією табакопаління й підвищенням концентрації промислових і побутових аерополлютантів[42].
Сьогодні, навіть при оптимальній медикаментозній терапії в таких пацієнтів крім порушення прохідності дихальних шляхів продовжують зберігатися виражені функціональні порушення, і їхня корекція не менш, а часом і більше важлива. Багато в чому модифікація тактики ведення хворих із пневмоконіозом пов'язана з обліком ролі системних проявів хвороби .
Все вищесказане зробило як ніколи насущної проблему не медикаментозного втручання в пульмонологічних хворих.
Всі реабілітаційні заходи можна розділити на:
медичні;
професійні;
фізкультурно-спортивні;
соціальні;
психологічні [52].
До одному з видів не медикаментозної відновної інтервенції відноситься легенева реабілітація. За останнє десятиліття в усьому світі відбулися принципові зміни в осмисленні як сутності, так і наповнення реабілітаційних програм. Значно виросла доказова основа пульмонологічної реабілітації. В 2006 році була опублікована Об'єднана угода по легеневій реабілітації Американського торакального (АТТ) і Європейського респіраторного товариства (ЄРТ), що і донині є найбільш масштабним аналізом по даній проблемі. Відповідно до цього документа «Пульмонологічна реабілітація - це мультидисциплинарна, заснована на доказовій базі, всеосяжна система заходів для хворого захворюванням органів подиху, що має клінічно значимий перебіг захворювання й порушення рівня повсякденної активності. Інтегрована в щоденне лікування пульмонологічна реабілітація покликана зменшити прояву хвороби, оптимізувати функціональний статус, поліпшити кооперативність і зменшити вартість лікування за рахунок стабілізації або зменшення системних проявів хвороби» [37].
Ключовими компонентами сучасних програм легеневої реабілітації є:
оцінка стану пацієнта;
фізичні програми, що тренують;
навчання хворого;
корекція харчування;
психологічна підтримка [52].
Оцінка стану пацієнта починається з визначення його фізичного потенціалу. Для цього використають стандартизовані тести з наростаючим фізичним навантаженням на велоергометрі або біговій доріжці, оцінку дистанції, пройденої за шість мінут. Моніторювання повсякденної активності проводять за допомогою крокомірів або тривимірних акселерометрів [52].
Наступним етапом є верифікація факторів, що обмежують функціональні можливості пацієнтів. Головним симптомом , що знижує переносимість фізичного навантаження, є задишка. Вона оцінюється по різних шкалах, найпоширенішими з яких у клінічній практиці є шкали Борга й МRC. Задишка виникає в результаті обмеження вентиляції, порушень газообміну, дисфункцій периферичної мускулатури, патології серця або їхньої комбінації [52].
Не менш значимими є утома м'язів кінцівок і дихальної мускулатури. Приблизно в 30% хворих пневмоконіозом відзначається зниження ваги й наступне погіршення стану периферичної мускулатури. Слабість дихальної мускулатури збільшує гиперкапнію, задишку й погіршує фізичні можливості осіб із пневмоконіозом [1].
Також внесок у погану переносимість фізичного навантаження вносять психологічні розлади, у першу чергу тривожність і депресія. Однак пряма залежність між емоційним станом пацієнтів із пневмоконіозом і їхньою толерантністю до навантажень поки не встановлена [54].
Найбільш інформативним і прогностично значимим показником, що характеризує стан пацієнтів із пневмоконіозом, що беруть участь у реабілітаційних програмах, на думку C.G. Cote і B.R. Celli, є індекс BODE.
Тому що, обмеження функціональних можливостей пацієнтів безпосереднім образом позначається на їхній якості життя, необхідним компонентом обстеження хворих пневмоконіозом є його оцінка за допомогою спеціальних опитувальників (Респіраторного опитувальника госпіталю св. Георгія, анкети хронічних респіраторних хворих і ін.) [70].
Фізичні програми, що тренують, розцінюються як наріжний камінь легеневої реабілітації і є найбільш доступним способом поліпшення стану м'язів при пневмоконіозі [60,63].
Фізичні вправи - програми фізичних вправ ефективні для всіх хворих; це сприяє як підвищенню толерантності до фізичного навантаження, так і приводить до зменшення задишки й загальної слабості хворих (рівень доказовості рекомендацій A - великі рандомізовані клінічні дослідження, велика кількість даних). Ефективність реабілітації зберігається й після закінчення програм, однак продовження фізичних вправ у домашніх умовах приводить до значного поліпшення стану хворих (рівень доказовості рекомендацій B - великі рандомізовані клінічні дослідження, обмежене кількість даних) [69]. Згідно з даними, наведеним в Об'єднаній угоді по легеневій реабілітації АТТ й ЕРТ, поліпшення функції кістякових м'язів на тлі тренувань підвищує фізичну толерантність, незважаючи на відсутність змін з боку легеневої функції. Більше того, що зростає окисна ємність кістякових м'язів веде до зниження альвеолярної вентиляції при тій же потужності роботи. Це може зменшити динамічну гіперінфляцію й, отже, задишку при фізичному навантаженні [37].
Існуючих на сьогоднішній день даних недостатньо для однозначного вибору оптимальної частоти й тривалості фізичних тренувань у програмах легеневої реабілітації. Однак більшість авторів сходяться в думці, що хворі із пневмоконіозом повинні займатися лікувальною фізкультурою мінімум три рази в тиждень, і чим довші такі програми, тим більше виражений і стійок їхній реабілітаційний ефект [16,26,34].
Для визначення інтенсивності тренувань рекомендується використання шкал задишки. Зокрема, раціональний рівень навантаження відповідає 4-6 балам по шкалі Борга [28]. Іншим критерієм адекватності фізичних навантажень може служити частота серцевих скорочень при досягненні граничних показників газообміну [36].
Специфічність фізичних тренувань пульмонологічних хворих полягає в тім, що, крім тренування, що поліпшує силу й витривалість м'язів нижніх кінцівок (велоергометри, бігова доріжка), у комплекс навантажень обов'язково варто вводити вправи для м'язів плечового пояса (гантелі, еспандери). Тренування м'язів верхніх кінцівок зменшує задишку при навантаженні на руки й вентиляційні потреби при роботі, що супроводжується підняттям рук [40,41,45].
Тому що при пневмоконіозі більша частина пацієнтів має значиму супутню патологію, під час складання плану тренувань і реалізації програм, що тренують, варто враховувати питання безпеки фізичних занять, їхньої необхідності й завдання реабілітації в кожному конкретному випадку. У пацієнтів, що мають протипоказання до фізичних вправ через важкі супутні захворювання, могла б як альтернатива використатися електрична міостимуляція. Її прийнято призначати тільки хворим, з вираженою слабістю периферичних м'язів, як правило, прикутим до постелі, що одержує механічну вентиляцію, з вираженої дисфункцієй периферичних м'язів. Доведено, наприклад, що пацієнтам, яким було відмовлено в проведенні стандартної легеневої реабілітації у зв'язку з їхнім станом, змогли брати участь у регулярних реабілітаційних заняттях через шість тижнів після курсу електричної міостимуляції. Однак для визначення більше широких показань до неї потрібні подальші дослідження.[48].
Особливе місце в системі фізичних тренувань хворих пневмаконіозом належить підвищенню сили й витривалості дихальної мускулатури.
У наукових джерелах є дані про три типи тренувань інспіраторних м'язів:
• тренування інспіраторним опором;
• тренування порогового навантаження;
• нормокапничне гиперпноэ [1].
Однак у цей час немає переконливих даних, що свідчать про переваги однієї з методик перед іншою.
Навчання хворого є однієї з головних складових пульмонологичної реабілітації. Утворення повинне проходити на всіх етапах ведення пацієнта від моменту постановки діагнозу до термінальних стадій захворювання, з рівною участю самого хворого, родини, лікаря первинної ланки, вузького фахівця й інших працівників охорони здоров'я [3,50].
Методики навчання пацієнтів, застосовувані в сучасній реабілітації, останнім часом модифікуються від традиційних навчальних лекцій до формування навичок самоосвіти й самоконтролю. Перший спосіб несе пацієнтові інформацію про захворювання і його терапію, у те час як новий підхід навчає принципам самостійного контролю над хворобою [26].
Важливими компонентами навчання респіраторних хворих є також навички здійснення дихальних прийомів і підтримки гігієни бронхів [35].
Особлива увага в пацієнтів із пневмаконіозом повинне приділятися продовженню навчання й фізичних тренувань у домашніх умовах.
Корекція порушень статури й втрати м'язової маси. Згідно наявним на сьогодні даним дефіцит маси тіла зустрічається в 32-63% пацієнтів. Тому як мінімум просте зважування й підрахунок індексу маси тіла (ІМТ) повинні бути компонентом стандартної легеневої реабілітації. Втрату м'язової маси, а не зниження загальної маси тіла деякі автори вважають показанням до активної корекції порушень статури [34].
До методів корекції нутритивного статусу відносять введення в раціон великої кількості білка, застосування калорійних добавок, фізичні тренування, спрямовані на нарощування м'язової маси, застосування анаболічних гормонів. Однак дотепер не існує єдиних стандартів щодо оптимального режиму й тривалості подібних інтервенцій [42].
Психологічна підтримка. У багатьох роботах показано, що наявність пневмоконіозу пов'язане з підвищеним ризиком виникнення тривожності, депресії, вегетативній лабільності й іншим психічним порушенням. Тенденція до зменшення соціальної активності при наявності депресій підсилює почуття ізоляції як у самих хворих, так і їх близьких Психологічна й соціальна підтримка в рамках легеневої реабілітації може полегшити адаптацію хворого [51].
Програма обстеження пацієнта перед початком легеневої реабілітації повинна обов'язково включати оцінку його психологічного стану. Для цього крім бесіди із хворим і його близькими варто використати скринінгові шкали (наприклад, Госпітальну шкалу тривоги й депресії, шкали депресії Зунга або Бека, шкалу тривожності Спилбергера) [49].
Адекватна психологічна підтримка є важливої складової пульмонологичної реабілітації. Доведено позитивний ефект групових і індивідуальних консультацій. Важливе місце займають також методики «само ведення» пацієнтів: м'язова релаксація, аутотренінг, йога. При необхідності фахівцем можуть бути призначені антидепресанти й анксиолітики [35].
Час початку й тривалість реабілітаційних заходів. На сьогоднішній день немає єдиної думки про оптимальний час початку активної реабілітації пульмонологічних хворих. Більшість фахівців вважає, що лікувальні стратегії в рамках ведення хворого із хронічною респіраторною патологією повинні починатися з появою перших симптомів, що обмежують функціональну активність і погіршують якість життя. Сучасна тенденція така, що реабілітація еволюціонувала в обов'язкову складову лікування респіраторних хворих на будь-якому етапі [22].
Реабілітація проводиться частіше у фазі ремісії, чим у період загострення . Однак призначення легеневої реабілітації під час або відразу після загострення має раціональну основу й, як було показано, теж ефективно. Точний час початку реабілітації після загострення поки не встановлено і є предметом сьогоднішніх досліджень [14].
Суворе порівняння залежності ефекту від тривалості різних програм фізичних тренувань поки не проведено, і ступінь поліпшення функціонального статусу і якості життя можуть розрізнятися. Іноді стан хворого продовжує поліпшуватися навіть після завершення програми, але такий результат поки вивчений недостатньо. У цей час проводиться вивчення оптимальної тривалості й частоти активної реабілітації пацієнтів із пневмоконіозом [8,9].
Місце проведення реабілітаційних програм. Донедавна під реабілітацією в нашій країні розумілося в основному санаторно-курортне лікування. Однак накопичений світовий і вітчизняний досвід і наші власні дослідження дозволяють зробити висновок про доречність і необхідність легеневої реабілітації на всіх етапах надання медичної й соціальної допомоги пульмонологічним хворим: на різних етапах медичного спостереження, у домашніх умовах і на виробництві [14].
Приватники реабілітаційної програми. Відповідно до об'єднаної угоди АТО й ЄРО легенева реабілітація проводиться мультидисциплинарної групою, структура якої залежить від популяції хворих, ресурсів, культурних і релігійних особливосте. Реабілітаційна програма для хворих пневмоконіозом у КЛПУ «ОКЛПЗ» здійснюється колективом, що складається із лікарів -пульмонологів, психотерапевта, інструктори ЛФК, фізіотерапевта й медсестри [37].
Як треба з викладеного, за останні роки мультидисциплінарна реабілітація стала наріжним каменем загальної стратегії ведення пацієнтів із пневмоконіозом Однак як у світі, так і в нашій країні в цій сфері існує ряд проблем, що вимагають якнайшвидшого рішення [38].
По-перше, легенева реабілітація повинна стати доступної для всіх пацієнтів, що бідують у ній. Це вимагає не матеріальної бази для проведення реабілітаційних заходів (включаючи апаратуру для кисневої підтримки, спортивне встаткування та ін.).
По-друге, назріла необхідність у створенні стандартів проведення пульмонологічної реабілітації з виробленням оптимального комплексу заходів і тривалості їхнього проведення.
По-третє, необхідно розробляти засоби збереження ефектів легеневої реабілітації, особливо за рахунок удосконалювання довгострокового «само ведення» і прихильності пацієнтів до фізичних тренувань у домашніх умовах.

1.3 ФІЗІОЛОГІЧНЕ-КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В СИСТЕМІ КОМПЛЕКСНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ХВОРИХ ПНЕВМОКОНІОЗОМ

У реабілітації хворого пневмоконіозом фізичним факторам впливу належить провідна роль. Фізична культура є потужним чинником оздоровчого впливу на організм хворого. Заняття лікувальною фізкультурою сприяють адаптації організму хворого, його серцево-судинної системи й органів подиху до фізичних навантажень, підвищують його імунологічну реактивність у відношенні вірусної й бактеріальної інфекції. Активні заняття лікувальною фізкультурою ведуть до оптимізації стану співвідношення процесів порушення й гальмування в центральній нервовій системі, сприяючи усуненню функціональних порушень із її боку. Все це разом з постановкою правильного подиху поліпшує рухливість грудної клітки й зміцнює дихальну мускулатуру, сприяє зниженню підвищеної лабільності бронхів, відновленню нормального механізму подиху, нормалізації діяльності інших внутрішніх органів [23].
Важливе значення мають дихальні вправи, спрямовані на усунення патологічних змін з боку бронхолегеневого апарата. Регулярні заняття дихальними вправами сприяють розвитку дихальних м'язів, поліпшують рухливість грудної клітки, розслаблюють гладку мускулатуру бронхів.
Спазмолітична дія дихальних вправ, насамперед, пов'язане з дією носолегеневого рефлексу. Дихальні вправи, здійснювані вдиханням повітря через ніс, викликають подразнення рецепторів верхніх дихальних шляхів, що рефлекторно спричиняє розширення бронхів і бронхіол, а останнє - зменшення або припинення ядухи. Спазмолітична ж дія гімнастичних вправ обумовлюється надходженням у крові великої кількості адреналіну у зв'язку з посиленням діяльності надпочечників під час роботи. Спазмолітичний ефект може залежити також від переваги симпатичної іннервації, що виникає при фізичній діяльності [24,32,33,34,35].
Вміння управляти своїм диханням, що виникає в результаті систематичного тренування подиху, забезпечує хворому більше повноцінний дихальний акт під час ядухи, значно полегшуючи його стан, і вимагає застосування меншої кількості спазмолітичних медикаментозних засобів.
Основні завдання ЛФК при пневмоконіозі:
. Нормалізація тонусу ЦНС (ліквідація застійного патологічного вогнища) і зниження загальної напруженості.
. Зменшення спазму бронхів і бронхіол.
. Розвиток механізму повного подиху з переважним тренуванням видиху.
. Зміцнення м'язів, що приймають участь в акті подиху.
. Збільшення рухливості діафрагми й грудної клітки.
. Навчання довільному м'язовому розслабленню.
. Навчання хворого управляти своїм подихом.
. Збільшення функціональних резервів за допомогою тренування.
. Досягнення регресії оборотних і стабілізація необоротних змін у легенях.
. Тренуванню й зміцненню апарата кровообігу.
Лікування пневмоконіозу передбачає загальну роботу лікаря, реабілітолога й хворого відразу в декількох напрямках. По-перше, варто впливати на модифікуються фактори, що, ризику [14]. Факторами ризику, що модифікуються, прогресування пневмоконіоза є паління й вплив повітряних поллютантів. Крім цього, фахівцем призначається відповідне лікування, вид і обсяг якого визначається після ретельного всебічного обстеження пацієнта.
Після стабілізації стану хворий піддається повторному всебічному обстеженню для уточнення характеру й ступеня порушень, що викликали захворювання, і визначення функціональних резервів кардіо-респираторної системи (КРС). Для визначення резервних можливостей КРС необхідно поставити хворого в умови, що пред'являють підвищені функціональні вимоги до дихальної й серцевої діяльності, тобто провести навантажувальні тести (за допомогою яких варто оцінити реакцію пацієнта на фізичне навантаження, уточнити й урахувати її переносимість) [5,64]. На основі результатів такого обстеження остаточно вирішується питання про характер, ступінь важкості й оборотності залишкових функціональних порушень, ставляться завдання й визначаються методи фізичної реабілітації, складається індивідуальна реабілітаційна програма, розрахована на тривалий період часу [53,54].
Широке поширення пневмоконіоза настійно вимагає інтенсифікації масових профілактичних заходів як у вигляді первинної, так і у вигляді вторинної профілактики. Пневмоконіоз істотно погіршують якість життя. У комплексні програми реабілітації входять навчання хворих, фізичні вправи й відновлення тренованості, належне харчування, психотерапія й соціальна адаптація для усунення тривожності й інших емоційних розладів, викликаних пневмоконіозом. За даними останнього огляду, на переносимість фізичного навантаження сприятливо впливають вправи для ніг і статичні вправи, наприклад на тренажерах, які збільшують обсяг м'язів. Програми фізичної реабілітації поліпшують самопочуття, зменшують задишку, а також частоту й тривалість стаціонарного лікування [25,28,40].
Прийняті у світовій практиці підходи фізичного впливу до пацієнтів із пневмоконіозом полягають у тривалих вправах, що тренують, периферичну мускулатуру, спрямовані на збільшення їхньої сили й витривалості. Дані вправи проводяться після купировання загострення протягом декількох місяців, що одержало назву фізичною реабілітацією [65,67,71]. Однак клінічний досвід показує, що фізичне навантаження, застосовуване дозоване й за спеціальною методикою, що починається з першого дня перебування хворого в стаціонарі із приводу загострення, може істотно поліпшити результат традиційного лікування й зменшити строки настання ремісії. Механізми дії такої терапії багатогранні й містять у собі оптимізацію паттерна дихання за рахунок поліпшення дихальної мускулатури й зниження гіперінфляції, поліпшення циркуляції крові в системі легеневої артерії, поліпшення функціонування посудин головного мозку й поліпшення периферичних м'язів і суглобів. Клінічно це проявляється в зниженні задишки, поліпшенні переносимісті фізичному навантаженню, поліпшення когнітивних здатностей з перших днів занять, причому максимум ефекту досягається до кінця другого тижня [72].
Звісно, що під впливом ЛФК помітно зростає толерантність до фізичного навантаження. Це досягається за рахунок наступних фізіологічних механізмів[56] :
 поліпшення скорочувальної здатності міокарда;
 підвищення коронарного резерву й росту економічності серцевої діяльності;
 поліпшення колатерального кровообігу;
 зменшення секреції катехоламинів;
 зниження рівнів загального холестерину, триглицеридів і атерогенних класів липопротеинів;
 поліпшення периферичного кровообігу.
Роль ЛФК не обмежується профілактикою пневмоконіоза, вона має величезне значення й для реабілітації цього захворювання. ЛФК підвищує інтенсивність процесів обміну речовин в організмі. Це приводить до поліпшення його життєдіяльності, що особливо важливо при обмеженні рухової активності хворого. ЛФК збільшує ступінь тренованості дихальної мускулатури, коронарного кровотоку (кардіотрофична дія), наслідком чого є поліпшення обмінних процесів у кістякових м'язах і міокарді (кардіометаболічна дія) і підвищення скорочувальної здатності міокарда (кардіопротекторна дія). Також ЛФК удосконалює компенсаторні процеси за рахунок тренування екстракардіальных факторів кровообігу. Вправи для дрібних м'язових груп викликають розширення артеріол, що приводить до зниження периферичного судинного опору й поліпшенню артеріального кровотока. Робота серця також полегшується завдяки поліпшенню венозного кровотока при ритмічній зміні скорочень і розслаблень кістякової мускулатури (принцип «м'язового насоса») [24,33].
Дихальні вправи також сприяють полегшенню роботи серця. В основі їхньої позитивної дії лежить принцип зміни внутрігрудинного тиску. Під час фази вдиху воно знижується, підсилюючи «» діяльність грудної клітки, що присмоктує; при цьому внутрішньочеревний тиск підсилює кровоток із черевної порожнини в грудну. Під час фази видиху підсилюється венозний кровоток з вен нижніх кінцівок в результаті зниження внутрішньочеревного тиск [1,5,24].
Нормалізація діяльності КРС досягається поступовим і обережним тренуванням, за допомогою якої вдається відновити порушену хворобою й змушеним обмеженням рухової активності її функціональну здатність. ЛФК, що відповідає функціональним можливостям КРС, сприяє відновленню моторно-вісцеральних рефлексів. Реакції КРС на м'язову роботу стають адекватними [1, 3].
Методика ЛФК залежить від клінічної форми пневоконіозу, ступеня важкості плину, легеневого й коронарного резерву, наявності ускладнень і супутніх захворювань, віку й вихідного стану здоров'я пацієнта. При підборі рівня фізичного навантаження необхідно враховувати режим, призначений хворому [5,11,12,13,18].
При важкому плині захворювання ЛФК сприяє компенсації ослабленої скорочувальної функції міокарда й поліпшенню периферичного кровообігу, а також підвищує ефективність медикаментозного лікування. Для цього використаються фізичні вправи, мобілізуючи экстракоординальні фактори кровообігу: вправи для дистальних сегментів кінцівок, дихальні вправи й вправи для розслаблення м'язів. У більшості хворих пневмоконіозом вони сприяють зниженню артеріального тиску (АТ) і частоти серцевих скорочень (ЧСС), що знижує потреба міокарда в кисні (антиішемічний ефект) [11,12,13,18]. При легкому плині захворювання ЛФК сприяє підвищенню функціональних здатностей КРС.
Застосування фізичних вправ для середніх і великих м'язових груп з поступово, що підвищується дозуванням, необхідно строго контролювати, тому що вони можуть привести до підвищення АТ й ЧСС [13, 18].
При легеневій недостатності III ступені застосовуються фізичні вправи для дрібних і середніх м'язових груп. Вправи у великих суглобах кінцівок виконують із неповною амплітудою, з укороченим важелем, іноді за допомогою інструктора. Вправи для тулуба виконують тількі у вигляді повороту на правий бік і невеликого приподняття таза. Темп виконання вправ повільний, число повторень - 3 - 6 разів. Статичні дихальні вправи виконують без поглибленого подиху. Заняття сполучать із легким масажем гомілок [19,22].
У комплексній реабілітації хворих пневмоконіозом застосовується масаж грудної клітки з метою поліпшення крово - лимфокровообігу в легенях і навколишніх тканинах. Масаж стимулює тканьовий газообмін і легеневу вентиляцію, сприяє посиленню роботи дихальної мускулатури, евакуації розрідженого мокротиння, створюючи поліпшені умови бронхіальної прохідності [66]. Видалення мокротиння з дихальних шляхів може помітно поліпшити самопочуття хворого, особливо при пневмоконіозі. Існує безліч способів очищення дихальних шляхів від мокротиння й запобігання її нагромадження.
Перкуссіонный масаж має на меті струс грудної клітки пацієнта, з яким підсилюється відділення слизу з воздухоносних шляхів, і, як результат, дихання стає більш легшим. Механізм дії перкуссіонного масажу спрямований на звільнення воздухоносних шляхів від слизу й складається з безлічі компонентів. Від прямого механічного впливу на груди до опосередкованих через рецепторний апарат альвеолярного дерева, кореня легенів, плеври, інших утворень, безумовно й умовно рефлекторними реакціями найважчих психофізіологічних актів. Постуральный дренаж має на меті - викликати кашльовий рефлекс слизом і звільнитися від слизу легені[49].

1.4 ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ЛЕГЕНЕВОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ В СИСТЕМАТИЧНОМУ ОГЛЯДІ РАНДОМІЗОВАНИХ ВИПРОБУВАНЬ

Практичні рекомендації Американського Коледжу Лікарів по діагностиці й лікуванню стабільної хронічної обструктивної хвороби легенів [73] засновані на систематичному огляді рандомізованих контрольованих випробувань і позначок-аналізів, виконаних T.J.Wilt et al. і Агентства по Дослідженню Охорони здоров'я і його Якості (Agency for Healthcare Research and Quality; 2005). Американський Коледж Лікарів у своїх практичних рекомендаціях використає наступну градацію їхньої сили і якості доведеності. Рекомендація вважається сильної, якщо є докази, що користь втручання явно переважує або явно не переважує його ризик. Рекомендація слабкої сили встановлюється, коли користь, ризики й труднощі втручання приблизно збалансовані. Якість доведеності підрозділяється на високе, помірну й низьке, а також на недостатню доведеність втручання для визначення його користі або шкоди. На основі наявної доказової бази Американський Коледж Лікарів представив рекомендації з діагностики й лікування пневмоконіозу у дорослих, адресованим лікарям різних спеціальностей.
Літературний пошук у Медлайн і Кокрановской базі даних включив рандомизовані контрольовані випробування (РКВ) і систематичні огляди, опубліковані з 1966 по 2005 р. англійською мовою. Додатково враховувалися випробування терапевтичних втручань, проведені до березня 2007 р.
Доказу нефармакологічних заходів включили 3 огляди 39 РКВ й 3 додаткові випробування по легеневій реабілітації, 2 огляди 13 РКВ й 2 додаткові випробування по веденню пацієнтів, 8 РКВ по оцінці оксигенотерапії.
Основні компоненти більшості реабілітаційних програм при пневмоконіозі включають фізичні тренування, утворення пацієнта, модифікація способу життя, оцінка ісходів. Легенева реабілітація не приводила до зниження смертності, однак дослідження були невеликими й з коротким періодом спостереження. В 3 РКВ виявлене достовірне поліпшення статусу хворих відносно задишки й стомлюваності. Огляд 6 невеликих РКВ в пацієнтів з ОФВ1 < 40% показав зниження частоти госпитализаций і клінічно достовірне поліпшення стану здоров'я й толерантності до фізичного навантаження. Вивчені лікувальні програми й утворення пацієнта не продемонстрували якого-небудь ефекту на смертність, частоту загострень пневмоконіозу, зниження повторних шпиталізацій, тривалість стаціонарного лікування, число візитів до лікаря загальної практики, поліпшення рахунку по Респіраторному Запитальнику Св. Георга, задоволення пацієнта, навички самообслуговування або прихильність лікуванню.
Таким чином, першим етапом стратегічною лінією терапії й відбудовного лікування повинне бути своєчасне застосування рухового режиму. Це питання в цей час залишається недостатньо розробленим:
а) відсутні плани тренувального процесу для хворих;
б) немає достатньої підготовки лікарів і інструкторів ЛФК для здійснення адекватного навантаження, що тренує.
Принцип лікаря «Не нашкодь» обмежує ініціативу по проведенню занять ЛФК. Тому їхня ефективність як істотного компонента в оздоровленні хворого пневмоконіозом украй низка. Рекомендації із застосування ЛФК вимагають подальшої розробки.
Похожие материалы:

Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Введите код: