Реферат: Проблема обігу наркотичних та сильнодіючих препаратів

Med-books.by - Библиотека медицинской литературы. Книги, справочники, лекции, аудиокниги по медицине. Банк рефератов. Медицинские рефераты. Всё для студента-медика.
Скачать бесплатно без регистрации или купить электронные и печатные бумажные медицинские книги (DJVU, PDF, DOC, CHM, FB2, TXT), истории болезней, рефераты, монографии, лекции, презентации по медицине.


=> Книги / Медицинская литература: Акупунктура | Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Английский язык | Анестезиология и реаниматология | Антропология | БиоХимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Военная медицина | Гастроэнтерология | Гематология | Генетика | География | Геронтология и гериатрия | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Гомеопатия | ДерматоВенерология | Диагностика / Методы исследования | Диетология | Инфекционные болезни | История медицины | Йога | Кардиология | Книги о здоровье | Косметология | Латинский язык | Логопедия | Массаж | Математика | Медицина Экстремальных Ситуаций | Медицинская биология | Медицинская информатика | Медицинская статистика | Медицинская этика | Медицинские приборы и аппараты | Медицинское материаловедение | Микробиология | Наркология | Неврология и нейрохирургия | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход | О достижении успеха в жизни | ОЗЗ | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Паллиативная медицина | Паразитология | Патологическая анатомия | Патологическая физиология | Педиатрия | Поликлиническая терапия | Пропедевтика внутренних болезней | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Сестринское дело | Социальная медицина | Спортивная медицина | Стоматология | Судебная медицина | Тибетская медицина | Топографическая анатомия и оперативная хирургия | Травматология и ортопедия | Ультразвуковая диагностика (УЗИ) | Урология | Фармакология | Физика | Физиотерапия | Физическая культура | Философия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Экологическая медицина | Экономическая теория | Эндокринология | Эпидемиология | Ядерная медицина

=> Истории болезней: Акушерство | Аллергология и иммунология | Ангиология | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Гематология | Гинекология | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | Кардиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Педиатрия | Профессиональные болезни | Психиатрия | Пульмонология | Ревматология | Стоматология | Судебная медицина | Травматология и ортопедия | Урология | Фтизиатрия | Хирургия | Эндокринология

=> Рефераты / Лекции: Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Анестезиология и реаниматология | Биология | Биохимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Генетика | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Диагностика | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | История медицины | Лечебная физкультура / Физическая культура | Кардиология | Массаж | Медицинская реабилитация | Микробиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход / Сестринское дело | Озз | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Патологическая анатомия | Педиатрия | ПатоФизиология | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Скорая и неотложная медицинская помощь | Стоматология | Судебная медицина | Токсикология | Травматология и ортопедия | Урология | Фармакогнозия | Фармакология | Фармация | Физиотерапия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Эндокринология | Эпидемиология | Этика и деонтология

=> Другие разделы: Авторы | Видео | Клинические протоколы / Нормативная документация РБ | Красота и здоровье | Медицинские журналы | Медицинские статьи | Наука и техника | Новости сайта | Практические навыки | Презентации | Шпаргалки


Med-books.by - Библиотека медицинской литературы » Рефераты: ОЗЗ » Реферат: Проблема обігу наркотичних та сильнодіючих препаратів

Реферат: Проблема обігу наркотичних та сильнодіючих препаратів

0

Скачать бесплатно реферат:
«Проблема обігу наркотичних та сильнодіючих препаратів»


Зміст

Вступ
Глава 1. Проблема обігу наркотичних і психотропних засобів у світі
.1 Історичний аналіз проблем обігу наркотиків
.2 Міжнародний досвід в питаннях регулювання легального обігу наркотиків
.3 Міжнародний досвід, спрямований на боротьбу з незаконним обігом наркотичних речовин
Глава 2. Законодавча і нормативна база, що регулює оборот в Україні наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів
.1 Роль держави в контролі за обігом наркотичних і психотропних речовин
.2 Основні законодавчі та нормативні документи, що регулюють обіг наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів в Україні
.3 Державний комітет України з питань контролю наркотиків
Глава 3. Організація постачання аптек наркотичними, психотропними речовинами і прекурсорами
.1 Особливості постачання аптек наркотичними, психотропними речовинами і прекурсорами
.2 Порядок виписування, оформлення рецептів та відпуску ліків, що містять наркотичні та психотропні речовини
.3 Сучасні проблеми медичного використання наркотичних та психотропних речовин
Висновки
Список використаної літературы


Вступ

Мета і сенс системи лікарського забезпечення - дати хворим лікарські засоби, які ефективно полегшують їх страждання, в достатній кількості і в необхідному асортименті. Ліки є специфічною категорією товару, виробництво, зберігання і реалізація яких потребує чіткої регламентації. Відомо, що різні препарати можуть піддаватися різного ступеня контролю залежно від їх фармакотерапевтичних властивостей і особливостей застосування. Одна з найбільш суворо контрольованих груп лікарських засобів - наркотичні та психотропні.
Актуальним завданням фармацевтичної галузі є лікарське забезпечення населення лікарськими препаратами, що містять наркотичні, психотропні речовини і прекурсори. Неконтрольований обіг лікарських засобів та субстанцій призводить до широкого використання препаратів не тільки для досягнення лікувального ефекту, але й до нецільового призначення, до так званого зловживання.
Охорона здоров'я людини відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні життєдіяльності сучасного суспільства. Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Охорона здоров'я, як окремої людини, так і населення в цілому - це соціальна діяльність, зміст якої полягає у здійсненні комплексу організаційних, правових, фінансових та суто медичних заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я і лікування захворювань людей, яке можна розглядати як визначальний фактор рівня людського розвитку суспільства та його прогресу, соціальної політики держави та її національної безпеки. Державна політика у сфері охорони здоров'я є одним з найвпливовіших інструментів, які здатні реально змінити стану здоров'я населення.

Глава 1. Проблема обігу наркотичних і психотропних засобів у світі

.1 Історичний аналіз проблем обігу наркотиків

Проблеми наркоманії в глобальному сенсі не існувало на землі до початку XIX століття, хоча хвороба і основні ознаки, а також лікування були відомі здавна. Вони описані в трактатах знаменитих лікарів, зустрічаються і у Авіценни.
Родина опійного маку - Мала Азія. Він росте в Єгипті та Індії, Китаї та Афганістані, Ірані і Середній Азії.
У різні епохи у народів світу по-різному пояснювалося пристрасть до наркотиків. Так, у Таїланді та інших країнах Азії наркотики споживалися при реактивної депресії, для зняття стресу, як стимулятор веселощів і т.п. У Південній Америці існує повір'я, що кокаїновий лист захищає від укусу змій і комах. Аналіз історичної та спеціальної літератури показує, що за дві тисячі років до Різдва Христового люди вживали наркотичні засоби в лікувальних цілях. В Індії згадка про наркотики «бханг», що представляють із себе дику індійську коноплю, відноситься до XIX-XX ст. до нашої ери. На території сучасної Туреччини, в країнах Малої Азії опіумний мак відомий і вирощується протягом 5 тис. років. Про вживання гашишу жителями північній частині Азії писав Геродот. До середини XVII ст. опій з Індії надходив до Китаю, де Великі Монголи зробили розведення опійного маку своєю монополією.
З азіатських країн наркоманія набуває поширення в XVII-XIX століттях і на Європейському та Північноамериканському континентах.
За даними Ост-Індської кампанії, в 1817 р. Англією, Францією і США до Китаю було завезено 268,5 т опію, з них 113 т, тобто 42%, припадало на частку США. Ще вікторіанською Англією, за підтримки Франції та США, Китаю була нав'язана вільна торгівля опіумом. Китайський імператор, який наклав вето на ввезення і споживання наркотиків, викликав лють Великобританії, що позбулася значних доходів. В помсту Великобританія оголосила війну Китаю, що увійшла в історію як перша опіумна війна (1839-1842 рр.). Англійські війська, захопивши Гонконг, перетворили його в столицю контрабанди наркотиків. Після поразки Китаю ввезення опію в Китай і опіумокуріння набули загрозливих масштабів. Друга опіумна війна була розпочата Великобританією спільно з Францією в 1856 р.
У 1806 р. вченими з опію був виділений спочатку морфін, а потім з морфіну був рафінований героїн, який спочатку застосовували для лікування морфіністів. Винайдений в 1853 р. шприц для внутрішньовенних ін'єкцій відкрив доступ опіатів у кров'яне русло. Широке використання отримали наркотичні засоби в медичній практиці в період Франко-пруської війни 1870-1871 рр., коли морфій у вигляді ін'єкцій став широко застосовуватися для знеболювання поранених. У результаті вже до кінця XIX століття наркотики стали супутником незаконного бізнесу, воєн і злочинності. У цей період Європа зазнала першого наркотичного буму. У міру захоплення Індії англійцями вживання наркотиків досягло таких масштабів, що в 1883 р. королівська комісія була змушена визнати необхідність проведення відповідного розслідування.
У середині XIX в. німецькі хіміки отримали кокаїн з коки, морфій і героїн з опіуму. Від них пішли сучасні найбільш небезпечні сильнодіючі наркотики.
Спочатку Європа, а пізніше і США, досягнувши могутності, налагодили в світовому масштабі виробництво, торгівлю і контрабанду тютюну, алкоголю та сильніших наркотиків.
У 50-60 роках XIX століття в США у зв'язку з будівництвом залізниць в країну приїхали тисячі китайців, багато з яких курили опіум. У 1865 р. в м. Сан-Франциско (США) був прийнятий закон, що забороняє куріння опіуму. У 1909 р. Конгрес США заборонив імпортувати в країну опіум для куріння, проте нелегальне ввезення як і раніше продовжилося. Поступово куріння опіуму змінилося вживанням морфіну, а потім героїну.
У 1912 р. Міжнародна Гаазька конференція з наркотиків зобов'язала країн - учасниць дотримуватися правил, пов'язані з поширенням опіуму. У тому ж році США прийняли так званий акт Гаррісона, який визначав порядок виробництва і розповсюдження в країні опіуму, морфіну, героїну і кокаїну. У 1922 р., коли стало ясно, що застосування акту Гаррісона не привело до очікуваного ефекту, в країні стали посилюватися покарання за зберігання, розповсюдження і прийом наркотиків, аж до довічного тюремного ув'язнення. Проте число осіб, що вживають наркотики, продовжувало зростати: якщо в 1914 р в США налічувалося близько 246 тис. осіб, що вживали опій, морфін або героїн, то в 1983 р тільки вживали героїн налічувалося 492 тис. чоловік.
У Росії в силу природно-кліматичних умов наркотизм історично не був характерний. Виняток становив алкоголізм. Починаючи з XV століття, виникаючі проблеми алкоголізму починають регулюватися державою: посилюються заходи впливу до винних осіб, аж до застосування вищої міри за скоєння вбивства особою, употребившим спиртні напої.
З наркотиками Росія зіткнулася в першій половині XIX в. у зв'язку з кампанією по завоюванню Закавказзя, Середньоазіатських держав, приєднання південних земель Далекого Сходу. У період освоєння Туркестанського краю солдати почали переймати у місцевих жителів звичку курити коноплю і гашиш. Влада не могла не звернути увагу на вживання переселенцями наркотиків. Зі столиці в регіон був направлений чиновник з особливих доручень для відповідної інспекції. Після 2-х років вивчення проблеми він доповідав, що наркотики завдають господарству серйозної шкоди і пропонував піддавати переслідуванню їх розповсюджувачів. На прохання начальника Туркестанського митного округу була збільшена чисельність митної поліції для затримання контрабандистів з наркотиками. Серйозно російська влада занепокоїлися незадовго до Першої світової війни, коли з'ясувалося, що контрабанда наркотиків негативно впливає на економічну ситуацію в Туркестанському краї і на Далекому Сході. Місцеве населення стало орендувати під посіви маку землі козаків і селян, які отримували за оренду набагато більші доходи, ніж вони мали від звичайного землеробства. Під посіви опійного маку та індійської коноплі йшло до половини всіх орних земель.
У 1912 р. Росія підписала прийняту в Гаазі Міжнародну конвенцію по боротьбі з наркотиками, але надалі вона так і не була ратифікована зважаючи неактуальність даної проблеми для країни, так як почалася Перша світова війна.
У 1915 р. Микола II затвердив закон «Про заходи боротьби з опіумокурінням», яким вводилася заборона на посів, збір, продаж і ввезення в країну опіуму і пристосувань для його куріння. До кінця 1915 ситуація з контрабандою наркотиків знову загострилася. Тому за кілька тижнів з Приамур'я були депортовані всі проживаючі там китайці, а козаки вирубали плантації маку. Але потреби війни змусили відмовитися від подібних акцій, бо виникла потреба в знеболюючих засобах і було вирішено будувати в Москві алкалоїдний завод, для якого потрібно було сировину - опіум. Китайцям дозволили легально вирощувати мак з умовою продажу продукції владі. Дефіцит знеболюючих засобів було ліквідовано, але 80-90% урожаю потрапляло до рук наркоторговців і контрабандистів.
Зі свідчень російських чиновників того часу видно, що обороти гашишу і опіуму йшли на десятки тонн. Здійснювати такі операції могли лише добре організовані злочинні співтовариства. «Опіумні» і «гашишні» клани Туркестану і Приамур'я вже володіли ознаками, властивими нинішнім злочинним співтовариствам: жорсткі системи конспірації та організації, розгалуженість, професіоналізм, корумпованість, спроби впливу на виконавчу владу. До початку XX століття середньоазіатські наркоторговці освоювали міжнародний ринок.
Радянська влада почала боротьбу з наркотиками: в 1918 р. в ВЧК був створений підвідділ по боротьбі зі спекуляцією наркотиками, який курирував Я. Петерс. У 1926 р. була встановлена державна монополія на покупку, переробку і збут опійного маку, а в 1928 р. заборонено вільний обіг опію, кокаїну, гашишу та інших наркотиків.
У 1962-1963 рр. почалася реорганізація системи боротьби з наркотиками. У системі МВС ця функція передається з органів БХСС в карний розшук. При Раді Міністрів СРСР створюється міжвідомча комісія з боротьби з наркотиками і розробляється програма боротьби з наркоманією. В облікових даних МВС СРСР і Мінздрава СРСР були розбіжності в кількості хворих на наркоманію, а також «груп ризику», що дезінформувало всі зацікавлені сторони і гальмувало вирішення проблеми.
У 1976 р. в СРСР була створена наркологічна служба, на яку було покладено завдання виявлення і лікування осіб, хворих на наркоманію. Виявлені наркомани реєструвалися, інформація прямувала в Постійний комітет з контролю наркотиків при Міністерстві охорони здоров'я СРСР, який готував доповіді Уряду СРСР в Комісію з наркотичних засобів ООН про стан наркоманії.
У СРСР проблеми наркоманії зажадали прийняття правових заходів, спрямованих на посилення відповідальності та на попередження незаконного обігу наркотиків. До таких заходів відноситься прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 25.04.1974 р «Про посилення боротьби з наркоманією».
Першим досвідом встановлення міжнародного контролю за наркотичними засобами та вжиття заходів проти наркоманії на міжнародному рівні можна вважати Шанхайську опіумну комісію, засідання якої проходили 5-26 лютого 1909 в Шанхаї. Була зроблена спроба розробити заходи, що перешкоджають нелегальному проникненню наркотиків з регіонів Азії в європейські країни і США, а також обговорити питання, пов'язані з курінням опіуму і міжнародною торгівлею його препаратами.
Наступним етапом стала Міжнародна конференція по опіуму, що проходила в Гаазі з 1 грудня 1911 по 23 січня 1912 Була вироблена і прийнята перша конвенція про наркотики (так звана Гаазька конвенція), яка сформулювала актуальність проблеми боротьби з наркотизмом.
Прийнята 30 березня 1961 в Нью-Йорку Єдина Конвенція про наркотичні засоби замінила сукупність діючих міжнародних актів, що регламентують питання, пов'язані з законним застосуванням наркотиків, скоротила число договірних міжнародних органів, що відають контролем над наркотичними засобами, встановила контроль над виробництвом наркотичної сировини. СРСР ратифікував Конвенцію Указом Президії Верховної Ради СРСР від 14.12.1963 р. В даний час Єдина Конвенція діє з поправками, внесеними в неї Протоколом 1972. У 1979 р. у Відні була прийнята аналогічна Конвенція про психотропні речовини, яка вступила в силу в Радянському союзі з 1 лютого 1979.
грудня 1988 у Відні була прийнята Конвенція ООН по боротьбі проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, яка регулює питання, пов'язані з обігом наркотичних засобів і психотропних речовин. Ця Конвенція містить переліки наркотичних засобів і психотропних речовин, що знаходяться під контролем.
У 1988 р Організацією Об'єднаних Націй прийнята Декларація про керівні принципи скорочення попиту на наркотики, що орієнтує на попередження споживання наркотиків.

1.2 Міжнародний досвід в питаннях регулювання легального обігу наркотиків

Україна в питаннях легального обігу наркотичних засобів спирається і на міжнародний досвід та законодавство в цій сфері. До числа досягнень національного законодавця відносять ту обставину, що Україна першою з країн СНД погодила внутрішнє законодавство у сфері контролю над оборотом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів з вимогами відповідних конвенцій ООН, що знайшло своє відображення у прийнятті відповідних законів. Пріоритетним напрямком міжнародного співробітництва у даній сфері визначено укладення двосторонніх і багатосторонніх договорів про правову допомогу, яких на сьогоднішній день - більше 60. Цільові угоди та протоколи підписані з усіма країнами СНД, Австрією, Польщею, Угорщиною, Німеччиною, Румунією, Словаччиною. На цьому досить сприятливому тлі відзначимо очевидні недоліки системи державного контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, її неузгодженість і внутрішню суперечливість, особливо в місцях зіткнення з правовим регулюванням фармацевтичної діяльності.
Правове регулювання цієї сфери відображено в Єдиній Конвенції про наркотичні засоби 1961 р, Конвенції про психотропні речовини 1971 р., Конвенції ООН 1988 р. Міжнародне право визначає характер багатьох правових вимог, які повинні бути відображені в національному законодавстві.
У Конвенції 1961 р. були визначені критерії, відповідно до яких та чи інша речовина можна віднести до наркотичних. Що стосується характеристики цих критеріїв, то їх можна розподілити на три групи: фармакологічні, соціальні та регуляторні, або юридичні. Критерії 1-ї групи є найбільш чіткими: речовина повинна володіти певними хімічними та фармакологічними властивостями; 2-й - набір ознак, розпливчасто сформульованих як «соціальна проблема» або небажані наслідки для соціуму. Критерії 3-ї групи - юридичні, є похідними 1-й і 2-ї груп - найбільш суб'єктивні і спірні. Згідно з цими критеріями, що підлягають спеціальному контролю вважається препарат або речовина, занесені в офіційні переліки.
Конвенція про психотропні речовини встановлює міжнародну систему контролю над такими речовинами, як галюциногени, що стимулюють седативно-гіпнотичні речовини (в основному синтетичного походження), барбітурати, а також снодійні засоби, транквілізатори і наркотичні анальгетики (знеболюючі). Деякі з цих речовин взагалі заборонені до використання, інші видаються лише за рецептами. У Конвенції зафіксовані положення, згідно з якими рецепти повинні виписуватися в суворій відповідності з медичною практикою, етикетки препаратів повинні забезпечуватися вказівками про їх вживання і необхідними застереженнями. Конвенція передбачає заходи проти зловживання і вказує на необхідність лікування, реабілітації та соціальної реінтеграції наркоманів. Передбачено також, що, як альтернатива покаранню або додатково до нього, особи, що зловживають психотропні речовини, можуть бути піддані примусовому лікуванню. наркотик законодавчий психотропний медичний
Суть Конвенції про психотропні речовини становлять також чотири списки речовин: Список №1 - група галюциногенів (ЛСД, ДМТ, ДОБ та ін.), Тобто психотропні речовини, що володіють дуже небезпечними властивостями і мають сумнівне терапевтичне значення або не мають його зовсім. Відносно цих речовин застосовуються найбільш суворі заходи контролю: зокрема, в ст. 7 Конвенції передбачено повну заборону їх використання, за винятком наукових цілей, вкрай вузьких і жорстко контрольованих (медичних); передбачаються спеціальне ліцензування та завчасні дозволи. Список №2 - стимулюючі речовини, що мають дуже обмежене терапевтичне значення, а також певні наркотичні анальгетики, які в медицині в терапевтичних цілях взагалі не використовуються. Всі ці речовини можуть викликати сильну залежність, і щодо них застосовуються ті ж заходи контролю, що і для Списку №1. Список №3 - барбітурати (речовини, що володіють заспокійливою, протисудомною і наркотичною дією), які є предметом зловживання, але разом з тим корисні в терапевтичному відношенні. Заходи контролю ті ж, що і для списків №1 і 2, але стосовно до цих речовин не вимагається дозволу на імпорт та експорт. Список №4 - снодійні речовини, транквілізатори і наркотичні анальгетики, які широко застосовуються в терапевтичній практиці, проте їх використовують і наркомани. Відносно цих препаратів передбачений менш суворий контроль. На них, згідно з Конвенцією, поширюються вимоги, що стосуються видачі рецептів відповідно до науково обґрунтованої медичною практикою.
Для виконання міжнародних конвенцій ООН контроль над оборотом наркотичних (психотропних) лікарських засобів здійснюється відповідно до законодавства з метою запобігання можливості їх витоку в незаконний обіг і спрямований на обмеження використання цих коштів виключно в медичних і наукових цілях.
Однією з основних заходів контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів є проведення щорічних розрахунків та визначення потреб України в наркотичних засобах і психотропних речовинах для медичних і наукових цілей, на підставі яких Кабінет Міністрів України затверджує обсяги квот, у межах яких здійснюється виробництво, виготовлення, ввезення, вивезення та зберігання наркотичних засобів і психотропних речовин.
Препарати групи наркотичних анальгетиків вважаються одними з найдавніших і найбільш ефективних у терапії вираженого болю. Цей клас лікарських засобів становить найбільшу частку серед знеболюючих препаратів, представлених на фармринку розвинених країн в 2014 р., - 29%, або більше 7 мільярдів долларів. На українському фармацевтичному ринку частка цієї групи препаратів мізерно мала, а обсяг продажів препаратів з групи наркотичних анальгетиків (N02A «Опіоїди») в грошовому вираженні в 2014 р. склав 50 мільйонів гривень (близько 6 мільйонів доларів). Можна припустити, що причиною тому - наявність в Україні надто складних і жорстких механізмів призначення та відпуску наркотичних анальгетиків, а також контролю за цими препаратами, що невиправдано ускладнює доступ до них. Так, за 7 місяців 2013 р. питома вага групи наркотичних анальгетиків в загальному обсязі продажів знеболюючих препаратів в натуральному вираженні склала 1,9 %, тоді як приріст за цей же період в 2014 р. склав 68,6%.

1.3 Міжнародний досвід, спрямований на боротьбу з незаконним обігом наркотичних речовин

З метою ефективного контролю за розповсюдженням наркотичних засобів і психотропних речовин були прийняті три міжнародні Конвенції: Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 року, Конвенція про психотропні речовини 1971 року, Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року.
Названі Конвенції містять базові положення, досить конкретні і певні, що дозволяють орієнтувати на них національне право у відповідній його частині і забезпечувати більш ефективне його вплив на процес подолання наркотизму. Це вже не звід декларацій та загальних, не цілком певних правил, а "міжнародно-правовий акт, що містить струнку систему сконцентрованих воєдино норм, які є в сукупності правовим фундаментом боротьби з наркотизмом у світовому масштабі".
Конвенція про психотропні речовини 1971 року встановлює міжнародну систему контролю за такими речовинами, як галюциногени, симпатоміметичні засоби амфетамінного типу, барбітурати, а також снодійні засоби, транквілізатори і наркотичні анальгетики. Одні з цих речовин взагалі заборонені до використання, інші видаються лише за рецептами. У Конвенції зафіксовані положення, згідно з якими рецепти повинні виписуватися в суворій відповідності з медичною практикою, етикетки препаратів повинні забезпечуватися вказівками про їх вживанні і необхідними застереженнями. Конвенція передбачає заходи проти зловживання і вказує на необхідність лікування, реабілітації та соціальної реінтеграції наркоманів. Передбачено також, що в якості альтернативи покаранню або додатково до нього особи, що зловживають психотропними речовинами, можуть бути піддані примусовому лікуванню.
Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 року прийнята спеціальної конференцією ООН. Основним спонукальним мотивом її прийняття стала необхідність зміцнення і доповнення заходів, передбачених двома попередніми Конвенціями ООН. При цьому основний акцент зроблено на зміцнення ефективності юридичних засобів міжнародної співпраці. Зокрема, обговорено, що Конвенція не виключає будь-якої кримінальної юрисдикції, встановлюваної будь-якою стороною відповідно до її національного законодавства. Особливо підкреслюється, що при здійсненні своїх зобов'язань за даною Конвенцією сторони вживають необхідних заходів, у тому числі організаційного та законодавчого характеру, відповідні основоположним статтям їх внутрішніх законодавчих систем.
Одним з найбільш важливих положень зазначеної Конвенції є встановлення контролю за речовинами, часто використовуваними при незаконному виготовленні наркотичних засобів або психотропних речовин. Мова йде про прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин.
У Конвенції 1988 р. позначені лише загальні заходи контролю, згідно з якими передбачається, що уряду для втілення в життя загальних положень Конвенції мають розробити власні конкретні заходи контролю. Велике значення надається налагодженню міждержавних зв'язків в боротьбі з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів.
Згідно зі статтею 38 Єдиної конвенції про наркотичні засоби 1961 року з поправками, внесеними в неї відповідно до Протоколу 1972 р., і статтею 20 Конвенції про психотропні речовини 1971 р. сторонам зазначених Конвенцій належить приймати всі можливі заходи, спрямовані на запобігання зловживання наркотичними засобами чи психотропними речовинами, раннє виявлення, лікування, виховання, відновлення працездатності, повернення в суспільство осіб, що вживають вказані кошти і речовини, а також спостереження за ними після закінчення їх лікування. Відповідно до цього Україна, будучи учасником міжнародних Конвенцій в даній сфері, повинна мати відповідне законодавство, що регулює правові та організаційні напрямки з контролю за обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та їх прекурсорів.
Як показує аналіз зарубіжних правових актів у сфері контролю за обігом хімічних речовин, часто використовуваних при незаконному виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, принцип диференціації заходів контролю, що застосовуються у сфері обігу зазначених речовин, законодавчо закріплений у всіх країнах Європейського союзу. Більш того, такий принцип є конвенційним, оскільки саме Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин 1988 р., ввівши поняття речовин, часто використовуваних при незаконному виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, розділила їх на різні таблиці.
За останнє десятиліття в Казахстані, Білорусії, Таджикистані, Україні були прийняті закони, що регулюють оборот прекурсорів, а також порядок їх імпорту та експорту; на законодавчому рівні створено правовий механізм, що дозволяє обмежувати оборот прекурсорів шляхом внесення до переліку наркотичних засобів окремої групи "прекурсори" (яка, в свою чергу, також поділяється на кілька розділів залежно від ступеня суспільної небезпеки).
Аналізуючи внутрішньодержавний зарубіжний досвід протидії наркоманії, необхідно відзначити, що при всій специфіці наркоситуації в різних країнах ключовим напрямом виступає саме профілактика наркоманії. У США впродовж останніх десяти років з федерального бюджету на протидію розповсюдженню наркотиків виділено приблизно 33 млрд. доларів, з них 17 млрд. призначалося на реалізацію програм, пов'язаних з профілактикою наркоманії.
У Німеччині пріоритетним напрямком є розробка і здійснення комплексу заходів з метою скорочення внутрішнього попиту на наркотики. Згідно з Планом дій щодо наркотиків і наркоманії (AktionsplanSuchtundDrogen), прийнятому Урядом Німеччини 25 червня 2003 р., політика Німеччини в галузі протидії незаконному розповсюдженню наркотиків та наркоманії проводиться за чотирма основними напрямками: попередження (prevention), консультування і терапія (BeratungundTherapie), надання допомоги для виживання (Uberlebungshilfe), заходи щодо скорочення пропозиції (RepressionundAngebotsreduzierung).
Міжнародна практика у сфері надання взаємної допомоги державами при ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій і стихійних лих показує, що регулярно виникає необхідність як в отриманні гуманітарної допомоги, так і в її напрямку іноземним державам.
Як показує аналіз зарубіжних правових актів у сфері контролю за обігом речовин, часто використовуваних при незаконному виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, принцип диференціації заходів контролю, що застосовуються у сфері обігу зазначених речовин, законодавчо закріплений у всіх країнах Європейського союзу. Більш того, такий принцип є конвенційним, оскільки саме Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин, ввівши поняття речовин, часто використовуваних при незаконному виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, розділила їх на різні таблиці.
За останнє десятиліття в Казахстані, Білорусі, Таджикистані та Українї були прийняті закони, що регулюють оборот прекурсорів, а також порядок їх імпорту та експорту. У перерахованих державах на законодавчому рівні створено правовий механізм, що дозволяє обмежувати оборот прекурсорів шляхом внесення до переліку наркотичних засобів окремої групи "прекурсори" (яка, в свою чергу, також поділяється на кілька розділів залежно від ступеня суспільної небезпеки).
Таким чином, на даному етапі розвитку міжнародно-правової системи в галузі боротьби з незаконним обігом наркотиків світова спільнота визнала необхідність поширення обов'язкових заходів контролю на джерела наркотичної сировини - прекурсори наркотичних засобів і психотропних речовин.

Глава 2. Законодавча і нормативна база, що регулює оборот в Україні наркотичних, психотропних речовин і прекурсорів

.1 Роль держави в контролі за обігом наркотичних і психотропних речовин

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за дотриманням законодавства про охорону здоров'я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в галузі охорони здоров'я, вимог ДФУ, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.
Різноплановий характер охорони здоров'я, значний перелік напрямів медичної діяльності обумовлюють особливості підходу щодо здійснення державного контролю та нагляду у зазначеній сфері. Життя і здоров'я людей є найважливішими соціальними цінностями, тому контрольно-наглядової діяльності в сфері охорони здоров'я повинна приділятися належна увага. Доцільно виділити три ключових об'єкта контролю та нагляду у сфері охорони здоров'я: санітарно-епідемічне благополуччя населення; оборот наркотиків; обіг лікарських засобів.
Відомо, що наркоманія - складна проблема сучасного суспільства, яка має соціальний, економічний, правовий, медичний та інші аспекти. Обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів завжди перебував під посиленою увагою з боку держави, при цьому до законного обороту застосовувалися посилені заходи державного регулювання, а до незаконного - заходи протидії, боротьби з незаконним обігом наркотиків. Державні заходи протидії незаконному обігу наркотиків включають в себе в першу чергу встановлення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення відповідних правил, а державне регулювання законного обороту - відповідні регуляторні механізми і процедури.
Необхідність контролю з боку держави очевидна, проте законом повинні бути чітко визначені його межі, і перевага повинна віддаватися заходам правового, а не поліцейського характеру.
Інститут контролю за оборотом наркотиків має давню історію: ще в дохристиянський, язичницький період Київської Русі контроль над оборотом наркотиків здійснювався волхвами. Сутність контролю з боку інституту волхвів полягала в тому, щоб в громадах люди не зловживали цими засобами, а використовували їх строго в лікувальних цілях під наглядом відунів. За оцінками фахівців, таких препаратів, одержуваних з різних трав, мохів, ягід, грибів та ін., Волхвам і ведунам було відомо понад сто найменувань. Заходи контролю носили найчастіше каральний характер, поширюючись, в тому числі і на тютюн, чай, каву тощо. Так у другій половині XVII ст. цар Олексій Михайлович звелів рвати ніздрі нюхальників тютюну.
Контроль за обігом наркотиків є важливим напрямом діяльності держави у сфері охорони здоров'я. На боротьбу з наркоманією спрямовують свою діяльність правоохоронні органи, громадські організації, медичні установи.
Відповідно до чинного законодавства України, до числа основних заходів державного регулювання законного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, встановлених законодавством України, слід віднести:
• встановлення спеціального об'єкта регулювання- вичерпного переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, обіг яких вимагає спеціального регулювання та контролю;
• визначення спеціального суб'єкта, наділеного правом здійснення господарської діяльності в даній сфері;
• запровадження ускладненою процедури ліцензування;
• необхідність отримання сертифікатів для експортно-імпортних операцій з підконтрольними об'єктами.
Зазначені та деякі інші заходи в сукупності утворюють державний механізм регулювання обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів.
Похожие материалы:

Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Введите код: