Med-books.by - Библиотека медицинской литературы. Книги, справочники, лекции, аудиокниги по медицине. Банк рефератов. Медицинские рефераты. Всё для студента-медика.
Скачать бесплатно без регистрации или купить электронные и печатные бумажные медицинские книги (DJVU, PDF, DOC, CHM, FB2, TXT), истории болезней, рефераты, монографии, лекции, презентации по медицине.


=> Книги / Медицинская литература: Акупунктура | Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Английский язык | Анестезиология и реаниматология | Антропология | БиоХимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Военная медицина | Гастроэнтерология | Гематология | Генетика | География | Геронтология и гериатрия | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Гомеопатия | ДерматоВенерология | Диагностика / Методы исследования | Диетология | Инфекционные болезни | История медицины | Йога | Кардиология | Книги о здоровье | Косметология | Латинский язык | Логопедия | Массаж | Математика | Медицина Экстремальных Ситуаций | Медицинская биология | Медицинская информатика | Медицинская статистика | Медицинская этика | Медицинские приборы и аппараты | Медицинское материаловедение | Микробиология | Наркология | Неврология и нейрохирургия | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход | О достижении успеха в жизни | ОЗЗ | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Паллиативная медицина | Паразитология | Патологическая анатомия | Патологическая физиология | Педиатрия | Поликлиническая терапия | Пропедевтика внутренних болезней | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Сестринское дело | Социальная медицина | Спортивная медицина | Стоматология | Судебная медицина | Тибетская медицина | Топографическая анатомия и оперативная хирургия | Травматология и ортопедия | Ультразвуковая диагностика (УЗИ) | Урология | Фармакология | Физика | Физиотерапия | Физическая культура | Философия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Экологическая медицина | Экономическая теория | Эндокринология | Эпидемиология | Ядерная медицина

=> Истории болезней: Акушерство | Аллергология и иммунология | Ангиология | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Гематология | Гинекология | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | Кардиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Педиатрия | Профессиональные болезни | Психиатрия | Пульмонология | Ревматология | Стоматология | Судебная медицина | Травматология и ортопедия | Урология | Фтизиатрия | Хирургия | Эндокринология

=> Рефераты / Лекции: Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Анестезиология и реаниматология | Биология | Биохимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Генетика | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Диагностика | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | История медицины | Лечебная физкультура / Физическая культура | Кардиология | Массаж | Медицинская реабилитация | Микробиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход / Сестринское дело | Озз | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Патологическая анатомия | Педиатрия | ПатоФизиология | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Скорая и неотложная медицинская помощь | Стоматология | Судебная медицина | Токсикология | Травматология и ортопедия | Урология | Фармакогнозия | Фармакология | Фармация | Физиотерапия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Эндокринология | Эпидемиология | Этика и деонтология

=> Другие разделы: Авторы | Видео | Клинические протоколы / Нормативная документация РБ | Красота и здоровье | Медицинские журналы | Медицинские статьи | Наука и техника | Новости сайта | Практические навыки | Презентации | Шпаргалки


Med-books.by - Библиотека медицинской литературы » Рефераты: Гистология, Цитология, Эмбриология » Реферат: Методи дослідження слизової оболонки травного тракту

Реферат: Методи дослідження слизової оболонки травного тракту

0

Скачать бесплатно реферат:
«Методи дослідження слизової оболонки травного тракту»


ВСТУП

В організмі людини травний комплекс органів відіграє виняткову роль, оскільки забезпечує підтримку трофіки і життєдіяльності всіх клітин і тканин. Органи травного комплексу здійснюють механічну переробку та хімічне розщеплення компонентів їжі до більш простих сполук, здатних всмоктуватися в кров і лімфу і засвоюватися всіма клітинами організму для підтримання їхньої життєдіяльності і виконання спеціальних функцій. У будь-якому відділі травну трубку вистилає слизова оболонка, яка, як правило, складається з трьох шарів: епітелію, власної пластинки слизової оболонки і м’язової пластинки слизової оболонки.
Дана тема є актуальною в наш час, оскільки слизова оболонка надзвичайно важлива складова травної системи, яка виконує такі важливі функції, як захисну, секреторну, ферментативну, всмоктувальну. Вона захищає травний тракт від пошкоджень частинками їжі та дії соляної кислоти у шлунку, від проникнення хвороботворних мікробів, сприяє кращому проходженню харчової грудочки по травній трубці, продукує ферменти для перетравлення поживних речовин та забезпечує їх всмоктування у кров.
Захворювання травного тракту є досить поширеними у наш час, тому варто знати основні методи дослідження тканин даної системи і виявляти різницю між нормальною будовою і патологічними змінами в тканинах шлунково-кишкового тракту.
Мета даної роботи:
) описати гістологічну будову слизової оболонки травного тракту;
) вивчити методи дослідження слизової оболонки травного тракту;
) порівняти будову тканин слизової оболонки у різних відділах травної трубки.
Завдання курсової роботи:
) виявити тканинний склад та функції слизової оболонки травної системи;
) встановити та порівняти особливості будови та функції слизової оболонки у передньому, середньому та задньому відділах травної трубки;
) описати головні методи дослідження та правила приготування гістологічних препаратів тканин травної системи;
) порівняти будову тканин слизової оболонки шлунково-кишкового тракту.
Об’єктом курсової роботи є травна система, її відділи.
Предметом курсової роботи є гістологічна будова слизової тканини відділів шлунково-кишкового тракту та методи її дослідження.

РОЗДІЛ 1. ГІСТОЛОГІЧНА БУДОВА СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТРАВНОГО ТРАКТУ

1.1 ГІСТОГЕНЕЗ ТРАВНОЇ ТРУБКИ. ЗАГАЛЬНА БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТРАВНОГО ТРАКТУ

Травна система людини складається із травної трубки і розміщених поза нею залоз (слинні залози, печінка і підшлункова залоза), секрет яких бере участь у процесі травлення. У травній системі умовно виділяють три основних відділи: передній, середній і задній..
Для розуміння гістологічної будови і гістофізіології різних відділів травної системи спочатку необхідно ознайомитися з особливостями гістогенезу і загальними принципами будови травної трубки. [2]
Гістогенез. Епітеліальне вистилання травної трубки і залози розвиваються з ентодерми та ектодерми. З ентодерми формуються одношаровий призматичний епітелій слизової оболонки шлунку, тонкого і більшої частини товстого кишечника, а також залозиста паренхіма печінки та підшлункової залози. З ектодерми ротової і анальної бухт ембріона утворюється багатошаровий плоский епітелій ротової порожнини, слинних залоз і каудального відділу прямої кишки. Мезенхіма є джерелом розвитку сполучної тканини і судин, а також гладенької м’язової тканини травних органів. З вісцерального листка спланхнотома розвивається одношаровий плоский епітелій (мезотелій) серозної оболонки - вісцерального листка очеревини. [1]
Травна трубка в будь-якому її відділі складається з внутрішньої слизової оболонки, підслизової основи, м’язової оболонки і зовнішньої оболонки, яка представлена або серозною оболонкою, або адвентиціальною оболонкою. [4]
Слизова оболонка. Свою назву вона отримала в зв’язку з тим, що поверхня її постійно зволожується слизом, що виділяється залозами. Ця оболонка складається, як правило, з трьох пластинок: епітелію, власної пластинки слизової оболонки і м’язової пластинки слизової оболонки.
Епітелій в передньому і задньому відділах травної трубки - багатошаровий плоский, а в середньому відділі - одношаровий призматичний. Залози розташовані або ендоепітеліально (наприклад, бокаловидні клітини в кишечнику), або екзоепітеліально у власній пластинці слизової оболонки (стравохід, шлунок) і в підслизовій основі (стравохід, дванадцятипала кишка) або за межами травного каналу (печінка, підшлункова заліза). В епітелії слизової оболонки і залозах всіх відділів травної системи, але особливо в її середньому відділі, є поодинокі ендокринні клітини. Виділяються ними біологічно активні речовини - нейротрансміттери і гормони надають як місцеву дію, регулюючи функцію залоз і гладких м’язів судин, так і загальний вплив на організм. [1]

1.2 ПЕРЕДНІЙ ВІДДІЛ ТРАВНОГО ТРАКТУ. РОТОВА ПОРОЖНИНА. ГЛОТКА. СТРАВОХІД

Передній відділ включає в себе ротову порожнину з усіма її структурними утвореннями, глотку і стравохід. До похідних ротової порожнини відносять губи, щоки, ясна, тверде і м’яке піднебіння, язик, мигдалини, слинні залози, зуби. Тут знаходиться також орган смаку.
Для переднього відділу характерна наявність у слизовій оболонці багатошарового плоского епітелію, який захищає від пошкоджень сполучну тканину. Крім того, у передньому відділі травної системи може відбуватися початкова хімічна обробка вуглеводів їжі амілазою і мальтазою слини. [4]
Ротова порожнина. Слизова оболонка ротової порожнини відрізняється наступними особливостями:
наявністю багатошарового плоского епітелію (товщина 180 - 600 мкм);
відсутністю або слабким розвитком м’язової пластинки слизової оболонки
відсутністю в деяких ділянках підслизової основи. [2]
Слизова оболонка ротової порожнини складається з багатошарового плоского епітелію шкірного типу і власної сполучнотканинної пластинки. Ступінь розвитку цих тканинних структур неоднакова в різних ділянках слизової оболонки. Поверхня епітелію постійно зволожується за рахунок слини, яка виділяється численними дрібними і великими слинними залозами ротової порожнини.
Поверхневий шар епітелію утворений плоскими клітинами, а в окремих місцях - роговими лусочками. Ці епітеліальні клітини і рогові лусочки злущуються у ротову порожнину. Оновлення клітинного складу епітелію відбувається досить інтенсивно (за 4- 6 доби).
Наявність безлічі поверхневих дрібних кровоносних судин, які просвічуються через епітелій, надає слизовій оболонці характерного рожевого кольору. Добре зволожений епітелій здатний пропускати багато речовин у ці судини, що часто використовується у лікарській практиці для введення таких ліків, як нітрогліцерин, валідол та інші, через слизову оболонку рота.[1]
Губи. У губі розрізняють три відділи: шкірний, проміжний і слизовий. У товщі губи знаходяться поперечно- посмуговані м’язи.
Шкірний відділ губи має будову шкіри. Він покритий багатошаровим плоским ороговіваючим епітелієм і забезпечений сальними, потовими залозами і волоссям. Епітелій цієї частини розташований на базальній мембрані; під мембраною лежить пухка волокниста сполучна тканина, яка утворює високі сосочки, що вдаються в епітелій.
Проміжний відділ губи складається з двох зон: зовнішньої (гладкої) і внутрішньої (ворсинчастої). У зовнішній зоні роговий шар епітелію зберігається, але стає тоншим і прозорішим. У цій області немає волосся, поступово зникають потові залози, а зберігаються тільки сальні залози, що відкривають свої протоки на поверхню епітелію. Власна пластинка слизової оболонки є продовженням сполучнотканинної частини шкіри; її сосочки в цій зоні невисокі. Внутрішня зона у новонароджених покрита епітеліальними сосочками, які іноді називають ворсинками. Ці епітеліальні сосочки у міру росту організму поступово згладжуються і стають малопомітними. Епітелій внутрішньої зони перехідного відділу губи дорослої людини в 3- 4 рази товще, ніж у зовнішній зоні, позбавлений рогового шару. Сальні залози тут, як правило, відсутні. Пухка волокниста сполучна тканина, що лежить під епітелієм, утворює дуже високі сосочки, в яких знаходяться численні капіляри. Циркулююча в них кров просвічується через епітелій та обумовлює червоний колір губ. Сосочки містять величезну кількість нервових закінчень, тому червоний край губи дуже чутливий.
Слизовий відділ губи покритий багатошаровим плоским неороговіваючим епітелієм. Епітеліальний пласт у слизовому відділі губи значно товщий, ніж у шкірному. Власна пластинка слизової оболонки тут утворює сосочки, однак вони менш високі, ніж в лежачому поруч перехідному відділі. М’язова пластинка слизової оболонки відсутня, і тому власна пластинка без різкої межі переходить у підслизову основу, що примикає безпосередньо до поперечно- посмугованих м’язів. [1]
Щоки. Щоки - це м’язові утворення, покриті зовні шкірою, а зсередини - слизовою оболонкою. У слизовій оболонці щоки розрізняють три зони: верхню, або максилярну, нижню, або мандибулярну, і середню, або проміжну. У слизовій оболонці відсутня м’язова пластинка.
Максилярна і мандибулярна зони щоки мають будову, схожу з будовою слизової частини губи. Епітелій тут багатошаровий плоский незроговілий, сосочки власної пластинки слизової оболонки невеликих розмірів.
Середня, або проміжна, зона в ембріональному періоді і протягом першого року життя дитини має епітеліальні ворсинки, такі ж, як на перехідній частині губи. [1]
Ясна. Тверде піднебіння. Ясна утворені слизовою оболонкою, щільно зрощеної з окістям верхньої та нижньої щелеп. Слизова оболонка вистелена багатошаровим плоским епітелієм, який іноді ороговіває. Власна пластинка слизової оболонки утворює довгі сосочки. Сосочки стають нижчими в тій частині ясен, яка безпосередньо прилягає до зубів. М’язова пластинка слизової оболонки відсутня. Ясна дуже іннервовані. В епітелії знаходяться вільні нервові закінчення, а у власній пластинці слизової оболонки - інкапсульовані і неінкапсульовані нервові закінчення.
Тверде піднебіння складається з кісткової основи, покритої слизової оболонкою. Підслизова основа відсутня, тому слизова оболонка щільно зрощена з окістям. Слизова оболонка вистелена багатошаровим плоским неороговіваючим епітелієм. В області шва твердого піднебіння епітелій слизової оболонки іноді утворює потовщення, що має вигляд характерних тяжів. Власна пластинка слизової оболонки утворює сосочки, які вдаються в епітелій. [1]
М’яке піднебіння. Язичок. М’яке піднебіння та язичок складаються з сухожильно-м’язової основи, вкритої слизовою оболонкою. Слизова оболонка ротової поверхні м’якого піднебіння і язичка покрита багатошаровим плоским неороговіваючим епітелієм. Власна пластинка слизової оболонки утворює високі вузькі сосочки, що глибоко вдаються в епітелій. За нею розташовується сильно розвинений шар еластичних волокон. М’язова пластинка слизової оболонки відсутня.
Слизова оболонка носової поверхні м’якого піднебіння покрита псевдо багатошаровим війчастим епітелієм, що містить бокаловидні клітини. Власна пластинка слизової оболонки тут позбавлена сосочків і відділена від епітелію добре вираженою базальної мембраною. На поверхні епітелію відкриваються дрібні слинні залози слизистого типу. За власною пластинкою слідує шар еластичних волокон. М’язова пластинка слизової оболонки і підслизова основа відсутні. У місці переходу слизової оболонки ротової поверхні піднебіння у носовий епітелій стає спочатку багатошаровим призматичним, а потім багаторядним миготливим. [1]
Язик. Язик людини, крім участі у смаковому сприйнятті, механічної обробки їжі та акті ковтання, є органом мови. Основу язика становить поперечно-посмугована м’язова тканина соматичного типу. Язик покритий слизовою оболонкою. Рельєф його різний на нижній, бічній і верхній поверхні язика. Найбільш просту будову має слизова оболонка на його нижній поверхні. Епітелій тут багатошаровий плоский незроговілий. Власна пластинка слизової оболонки вдається в епітелій, утворюючи короткі сосочки. За власною пластинкою слідує підслизова основа, яка прилягає безпосередньо до м’язів. Завдяки наявності підслизової основи слизова оболонка нижньої поверхні язика легко зміщується.
Слизова оболонка верхньої і бічних поверхонь язика нерухомо зрощена з його м’язовим тілом і забезпечена особливими утвореннями - сосочками. Підслизова основа відсутня.
Слизова оболонка кореня язика характеризується відсутністю сосочків. Однак поверхня епітелію тут не рівна, а має ряд підвищень і заглиблень. [1]
Глотка. У глотці перехрещуються дихальний і травний шляхи. У ній розрізняють три відділи, які мають різну будову: носовий, ротовий і гортанний. Кожен з цих відділів відрізняється від іншого будовою слизової оболонки. [2]
Слизова оболонка носового відділу глотки покрита багаторядним війчастим епітелієм, містить змішані залози (респіраторний тип слизової оболонки).
Слизова оболонка ротового і гортанного відділів вислана багатошаровим (плоским) епітелієм, розташованим на власній пластинці слизової оболонки, в якій є добре виражений шар еластичних волокон. У підслизовій основі лежать кінцеві відділи складних слизових залоз. Вивідні протоки їх відкриваються на поверхні епітелію. Слизова оболонка і підслизова основа глотки примикають до м’язової стінки. [4]
Стравохід. Стравохід побудований зі слизової оболонки, підслизової основи, м’язової та адвентиційної оболонок. Слизова оболонка і підслизова основа утворюють у стравоході 7-10 поздовжньо розташованих складок, які вдаються в його просвіт.
Слизова оболонка стравоходу побудована з епітелію, власної сполучнотканинної і м’язової пластинок. Епітелій слизової оболонки - багатошаровий плоский незроговілий, але в літньому віці його поверхневі клітини можуть піддаватися зроговінню. У складі епітеліального пласту є 20-25 клітинних шарів. У стравоході людини плоскі клітини поверхневого шару епітелію містять невелику кількість зерен кератогіаліну. Власна пластинка слизової оболонки утворює сполучнотканинні сосочки, які вдаються в епітелій. У ній знаходяться великі скупчення лімфоцитів навколо проток слизових залоз, утворюючи навіть окремі лімфатичні вузли.
М’язова пластинка слизової оболонки стравоходу складається з поздовжньо розташованих пучків гладеньких м’язових клітин, оточених сіткою еластичних волокон. [1]

.3 СЕРЕДНІЙ ТА ЗАДНІЙ ВІДДІЛИ ТРАВНОГО ТРАКТУ

Середній, або гастроентеральний, відділ травної трубки включає шлунок, тонку й товсту кишку, печінку, жовчний міхур, підшлункову залозу. У цьому відділі проходить хімічна обробка їжі під дією ферментів шлункового й кишкового соків та всмоктування необхідних для організму поживних речовин. [2]
Шлунок. Шлунок виконує в організмі ряд важливих функцій, головною з яких є секреторна. Залози шлунку продукують шлунковий сік, до складу якого входять ферменти пепсин, ренін, ліпаза, а також соляна кислота і слиз.
Для нормальної діяльності слизової оболонки шлунку необхідний захист від пошкоджуючої дії соляної кислоти. Цю функцію виконує слиз, до складу якого входить нейтралізуюча кислоту речовина (бікарбонат). У шлунку відбувається всмоктування деяких речовин (води, спирту, солей, цукру та ін.). Всмоктуюча функція слизової оболонки, однак, має границі. Слід відмітити захисну (бар’єрну) функцію епітелію шлунку, яка протидіє проникненню мікробів у кров, попереджає самоперетравлення.
Стінка шлунку складається зі слизової оболонки, підслизової основи, м’язової та серозної оболонок.
Для рельєфу внутрішньої поверхні шлунку характерна наявність трьох видів утворень - поздовжніх шлункових складок, шлункових полів та шлункових ямок.
Шлункові складки утворені слизовою оболонкою і підслизовою основою. Шлункові поля являють собою відмежовані одна від одної борознами ділянки слизової оболонки. Вони мають багатокутну форму. Наявність полів пояснюється тим, що залози шлунку розташовуються групами, відмежованими одне від одного прошарками сполучної тканини. Поверхневі вени у цих прошарках просвічують у вигляді червоних ліній, виділяючи межі між полями. Шлункові ямки - поглиблення епітелію у власній пластинці слизової оболонки. На дні шлункових ямок відкриваються залози, які лежать у власній пластинці слизової оболонки. Слизова оболонка найтонша у кардіальному відділі.
Слизова оболонка шлунку складається з трьох шарів - епітелію, власної та м’язової пластинки. Епітелій, що вистилає поверхню слизової оболонки шлунку і ямок, одношаровий призматичний залозистий. Усі поверхневі епітеліоцити шлунку постійно виділяють мукоїдний (слизоподібний) секрет. Вуглеводний компонент відіграє важливу роль у захисній реакції слизової оболонки шлунку на пошкоджуючу дію шлункового соку. Роль поверхневих епітеліоцитів шлунку полягає у продукуванні слизу, який слугує захистом як від механічних пошкоджень грубими часточками їжі, так і від хімічної дії шлункового соку. Кількість слизу у шлунку дуже збільшується при потраплянні в нього подразнюючих речовин (алкоголь, кислота, гірчиця тощо). [1]
Тонка кишка. У тонкій кишці піддаються хімічній обробці білки, жири і вуглеводи. У перетравленні білків беруть участь ферменти панкреатичного соку і кишкового соку.
Стінка тонкої кишки побудована зі слизової оболонки, підслизової основи, м’язової і серозної оболонок. [2]
Внутрішня поверхня тонкої кишки має характерний рельєф завдяки наявності ряду утворень - циркулярних складок, ворсинок і крипт (кишкові залози). Кишкові ворсинки і крипти є основними структурно-функціональними одиницями слизової оболонки тонкого кишечника. Циркулярні складки утворені слизовою оболонкою і підслизовою основою. Кишкові ворсинки представлені вип’ячуваннями слизової оболонки пальцевидної або листоподібний форми. Число ворсинок в тонкій кишці дуже велике. В утворенні кожної ворсинки беруть участь структурні елементи всіх шарів слизової оболонки. Кишкові крипти (залози) є поглибленнями епітелію у вигляді численних трубочок, що лежать у власній пластинці слизової оболонки. Їх отвори відкриваються в просвіт між ворсинками.
Слизова оболонка тонкої кишки складається з одношарового призматичного епітелію, власного шару слизової оболонки і м’язового шару слизової оболонки.
Епітеліальний пласт тонкої кишки містить чотири основні популяції клітин - стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні екзокриноцити, екзокриноцити з ацидофільними гранулами, ендокриноцити, а також М-клітини (модифікація стовпчастих епітеліоцитів). Джерелом розвитку цих популяцій є стовбурові клітини, які знаходяться на дні крипт, з яких спочатку утворюються клітини-попередники, які діляться мітозом і диференціюються на конкретний вид епітеліоцитів. Таким чином, епітелій крипт і ворсинок представляє єдину систему, в якій можна виділити кілька компартментів клітин на різних стадіях диференціювання.
Власна пластинка слизової оболонки тонкої кишки складається з пухкої волокнистої сполучної тканини, в якій визначаються макрофаги, плазматичні клітини і лімфоцити. Є також як поодинокі (солітарні) лімфатичні вузлики, так і більші скупчення лімфоїдної тканини - агрегати, або групові лімфатичні вузлики (Пейєрові бляшки).
М’язова пластинка слизової оболонки представлена гладкою м’язовою тканиною.
У підслизовій основі дванадцятипалої кишки знаходяться дуоденальні (бруннерові) залози. Це складні розгалужені трубчасті слизові залози. Основний вид клітин в епітелії цих залоз - слизові гландулоцити. Вивідні протоки цих залоз вистелені клітинами з облямівкою. Крім того, в епітелії дуоденальних залоз зустрічаються клітини Панета, екзокриноцити і ендокриноцити. Секрет цих залоз бере участь у розщепленні вуглеводів і нейтралізації соляної кислоти, що надходить із шлунку, механічної захисту епітелію.
М’язова оболонка тонкої кишки складається з внутрішнього (циркулярного) і зовнішнього (поздовжнього) шарів гладкої м’язової тканини. У дванадцятипалій кишці м’язова оболонка тонка і зважаючи на вертикальне розташування кишки практично не бере участі у перистальтиці та просуванні хімусу. Зовні тонка кишка вкрита серозною оболонкою. [1]
Товста кишка. Товста кишка виконує важливі функції - інтенсивне всмоктування води з хімусу та формування калових мас. У товстій кишці виділяється значна кількість слизу, яка полегшує проходження вмісту по кишечнику і сприяє склеюванню неперетравлених частинок їжі. Однією з функцій товстої кишки є видільна. Через слизову оболонку цієї кишки виділяється ряд речовин, наприклад кальцій, магній, фосфати, солі важких металів і т.д. У товстій кишці виробляються вітамін К і вітамін В. Цей процес здійснюється за участю бактеріальної флори, постійно присутньої в кишечнику. [4]
Ободова кишка. Стінка ободової кишки утворена слизовою оболонкою, підслизовою основою, м’язовою і серозною оболонками. Для рельєфу поверхні ободової кишки характерна наявність великої кількості циркулярних складок і кишкових крипт (залоз), які значно збільшують її площу. На відміну від тонкої кишки тут відсутні ворсинки.
Слизова оболонка ободової кишки, як і тонкої, має три шари - епітелій, власну пластинку і м’язову пластинку. Епітелій слизової оболонки одношаровий призматичний. Він складається з трьох основних видів клітин: стовпчастих епітеліоцитів, бокаловидних, екзокриноцитів і шлунково-кишкових ендокриноцитів. Крім того, є недиференційовані епітеліоцити. Стовпчасті епітеліоцити розташовуються на поверхні слизової оболонки і в її криптах. Келихоподібні екзокриноцити, що виділяють слиз, є у великій кількості в криптах. При основі кишкових крипт лежать недиференційовані епітеліоцити. За рахунок цих клітин відбувається регенерація стовпчастих епітеліоцитів і келихоподібних екзокриноцитів. Зрідка зустрічаються ендокринні клітини і клітини з ацидофільними гранулами. [1]
Червоподібний відросток. Червоподібний відросток є дивертикулом сліпої кишки. Слизова оболонка його включає ободовий призматичний епітелій з добре розвиненими криптами. Крім ободових і безободових стовпчастих епітеліоцитів, в епітелії зустрічаються келихоподібні екзокриноцити, клітини Панета та ендокриноцити. Власна пластинка слизової оболонки утворена пухкою волокнистою сполучною тканиною. У ній, а також у підслизовій основі, розташовуються великі скупчення лімфоїдної тканини. Іноді лімфатичні вузлики, зливаючись один з одним, повністю оточують просвіт відростка і навіть перекривають його. При попаданні в просвіт і тканини червоподібного відростка мікробів може статися запалення, що потребує хірургічного його видалення (апендектомії). Лімфоїдна тканина апендикса бере участь у захисній функції організму разом з іншими лімфоїдними утвореннями у складі стінки кишкової трубки. [1]
Пряма кишка. Стінка прямої кишки складається з тих же оболонок, що і стінка ободової кишки. У тазовій частині прямої кишки її слизова оболонка має три поперечні складки. В утворенні цих складок беруть участь підслизова основа і кільцевий шар м’язової оболонки. Нижче цих складок розташовується 8-10 поздовжніх складок, між якими видно заглиблення. [4]
Каудальна частина прямої кишки становить задній відділ травної трубки. У її анальній частині розрізняють стовпчасту, проміжну та шкірну зони. У стовпчастій зоні поздовжні складки утворюють задньопрохідні стовпи. У проміжній зоні ці утворення з’єднуються, утворюючи зону слизової оболонки з гладкою поверхнею у вигляді кільця шириною близько 1 см.
Слизова оболонка прямої кишки складається з епітелію, власної та м’язової пластинок. Епітелій у верхньому відділі прямої кишки одношаровий призматичний, у стовпчастій зоні нижнього відділу - багатошаровий, кубічний, у проміжній - багатошаровий плоский незроговілий, у шкірній - багатошаровий плоский зроговілий. Перехід від багатошарового кубічного епітелію до багатошарового плоского здійснюється різко у вигляді зигзагоподібної - аноректальної лінії. [2]
Перехід в епітелій шкірного типу поступовий. В епітелії прямої кишки зустрічаються стовпчасті епітеліоцити з покресленою облямівкою, бокаловидні екзокриноцити та ендокринні клітини. Останніх особливо багато у стовпчастій зоні. Епітелій у верхній частині прямої кишки утворює кишкові крипти. Вони трохи довші, ніж в ободовій кишці, але менш численні. У нижніх відділах кишки крипти поступово зникають.
Власна пластинка бере участь у формуванні складок прямої кишки. Тут розташовуються поодинокі лімфоїдні вузлики і судини. В області стовпчастої зони у цій пластинці залягає мережа тонкостінних кровоносних лакун, кров з яких відтікає в гемороїдальні вени. У власній пластинці цієї області проходять протоки залоз, розташовані у підслизовій основі.
У проміжній зоні власна пластинка містить велику кількість еластичних волокон, а також лімфоцитів і тканинних базофілів (тучні клітини). Тут знаходяться і поодинокі сальні залози. У шкірній зоні, оточуючій анальний отвір, до сальних залоз приєднується волосся. Потові залози у власній пластинці слизової оболонки з’являються на відстані 1 - 1,5 см від ануса, представляють собою трубчасті залози, кінцеві відділи яких згорнуті кільцем . Це залози апокринного типу. [1]
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЛИЗОВОЇ ОБОЛОНКИ ТРАВНОГО ТРАКТУ

.1. СПОСОБИ ЗАБОРУ БІОМАТЕРІАЛУ ДЛЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

Біопсія - це діагностична процедура, при якій з «підозрілого» місця, наприклад, пухлини, поліпа, тривало не заживаючої виразки, беруться крихітні частинки тканини (біоптат). У залежності від того, звідки береться біоптат, користуються різними інструментами. Це може бути товста голка, ендоскоп (коли досліджують стравохід або шлунок), звичайний скальпель (під час хірургічної операції). Отримані за допомогою біопсії шматочки тканин відправляють у спеціальну лабораторію, де проводиться їх гістологічний аналіз.
Є такі види біопсії: ексцизійна біопсія - у результаті хірургічного втручання відбувається вилучення всього досліджуваного утворення або органу; інцизійна біопсія - у результаті хірургічного втручання відбувається вилучення частини утворення або органу; пункційна біопсія - у результаті проколу порожнистою голкою досліджуваного утворення відбувається забір фрагментів або стовпчика тканини.
Для гістологічного дослідження використовуються щипцевий і петльовий спосіб взяття біопсійного матеріалу, з метою розширеної гастробіопсії використовується ендоскопічна резекція (хірургічна операція, яка полягає у частковому, а іноді й повному відсіканні будь-якого органа при ураженні його хворобливим процесом) або дисекція слизової оболонки.
Гастробіопсія - це метод прижиттєвого вилучення шматочка слизової оболонки шлунку за допомогою біопсійного зонда. В даний час прицільна біопсія, що проводиться під контролем зору під час ФГДС (фіброгастродуоденоскопія), витіснила аспіраційну (очисну) біопсію шлунку. Велике значення біопсії для з’ясування характеру виразки, виду пухлини, діагностики хронічного гастриту.
Дослідження порожнини рота. Дослідження порожнини рота проводять з метою визначення стану слизової оболонки, язика, зубів, слинних залоз, зміни яких можуть свідчити як про місцеву патології, так і про захворювання інших органів і систем. Для виявлення захворювань слизової оболонки, особливо тих, які супроводжуються підвищеним зроговінням, огляд ротової порожнини проводять у променях лампи Вуда (люмінесцентна діагностика). Усім хворим з патологією слизової оболонки рота проводять клінічний аналіз крові.
Дослідження верхніх відділів ШКТ. Ендоскопія верхніх відділів шлунково-кишкового тракту (ШКТ) - стравоходу, шлунку, дванадцятипалої кишки є методом вибору при необхідності дослідження цих органів. Сучасні можливості методу дозволяють провести макроскопічне та мікроскопічне вивчення органів, здійснити забір секрету і тканин, за необхідності виконати селективні, невідкладні лікувальні маніпуляції.
Езофагогастродуоденоскопія забезпечує швидкий і надійний доступ до ШКТ, процедура не є обтяжливою для пацієнта, не потребує тривалої підготовки. Останнім часом спостерігається розвиток ендоскопічних методів діагностики та лікування. Еволюція від традиційних оптоволоконних до відеоскопічних досліджень дозволяє значно підвищити рівень і якість діагностики. Широко застосовуються методи біопсії, хромоендоскопія, відеоендосопія з високою розподільною здатністю (HRE), ендоскопія зі збільшенням, вузькосмугова візуалізація (NBI), трансназальна гастроскопія, ендоскопічна флуоресцентна мікроскопія, оптична когерентна томографія, ендоцитоскопія, ендоскопічна лазерна конфокальна мікроскопія, методи ендосонграфії. Отже, використання методів ендоскопічного дослідження забезпечує високу ефективність у діагностиці РРШ і передракових станів.
Дослідження кишечника. Великі можливості для діагностики захворювань товстої кишки відкрилися після впровадження у клінічну практику колоноскопії та ілеоскопіі з біопсією. Завдяки цим методам стала можливою прицільна біопсія слизової оболонки прямої і всіх відділів ободової кишки.
Біопсію можна виконувати одним із двох методів. Перший полягає в опусканні трубки з оптичного волокна через рот у шлунок і тонкий кишечник. Таким чином береться маленький зразок слизової кишечника для дослідження. Цей метод зазвичай використовується для дорослих. Другий спосіб схожий на перший із тією різницею, що у кишечник вводиться невелика капсула (капсула Кросбі), яка з’єднана з тонкою порожнистою трубкою. За допомогою рентгена встановлюють капсулу в потрібному положенні, автоматично відбирають зразок слизової і витягують трубку. Цей метод зазвичай використовують для дітей. Хворим часто дають заспокійливі засоби, щоб вони розслабилися при проходженні трубки в шлунок і тонкий кишечник.
Колоскопія (колоноскопія) - ендоскопічне дослідження товстого кишечника (від заднього проходу до місця переходу товстої кишки в тонку). Проводиться за допомогою спеціального апарата - колоскопа (колоноскопа), що представляє собою гнучкий керований зонд товщиною приблизно 1 см і довжиною 1,2 метра, на кінці якого розміщується відео чіп, що передає зображення на монітор. По спеціальному каналу апарату в кишечник можуть бути введені також різні тонкі гнучкі інструменти, за допомогою яких проводиться забір тканини для мікроскопічних досліджень і різні терапевтичні маніпуляції (видалення невеликих утворень, поліпів, зупинка кровотеч, видалення сторонніх тіл).
Ректоскопія (від лат. Rectum - "пряма кишка", від грец. Skopeo - "дивлюся") - це методика візуального дослідження слизової оболонки прямої кишки за допомогою спеціального приладу - ректоскопа, що представляє собою вигнуту трубку з окуляром та електролампочки на кінці. Даний метод дозволяє проводити обстеження прямої кишки на глибину 30-35 сантиметрів від анального отвору. Крім того, що дана методика дозволяє візуально виявити різні патології, вона здатна також виконати забір тканини слизової оболонки для подальшого гістологічного дослідження (біопсію) або здійснити електрокоагуляцію різних новоутворень - тобто послужити певним способом ендоскопічного лікування.
При біопсії товстої кишки через колоноскоп беруть менші шматочки тканини, ніж через ректоскоп. Тому тлумачення їх більш складне, але небезпека самої процедури мінімальна. Крім того, досліджується відразу багато шматочків слизової, отриманих з різних відділів товстої кишки.
Біопсія товстої кишки через ректоскоп здійснюється щипцями, що мають на кінці гострі ложечки діаметром 2 - 3 мм. Шматочок тканини беруть під контролем ока. Біопсію нижче аноректальної лінії виробляють тільки під анестезією.

.2 ПРАВИЛА ПРИГОТУВАННЯ МІКРОСКОПІЧНИХ ПРЕПАРАТІВ

Основним об’єктом дослідження є гістологічні препарати, виготовлені з фіксованих структур. Препарат може являти собою мазок, відбиток, плівку з тканини, тонкий зріз. Найчастіше для вивчення використовується зріз тканини або органу. Гістологічні препарати можуть вивчатися без спеціальної обробки. Наприклад, приготований мазок, відбиток, плівка або зріз органу можуть відразу розглядатися під мікроскопом. Але внаслідок того, що структури мають слабкий контраст, вони погано виявляються у звичайному світловому мікроскопі і потрібне використання спеціальних мікроскопів (фазово-контрастні та ін.) Тому частіше застосовують спеціально оброблені препарати.
Процес виготовлення гістологічного препарату для світлової та електронної мікроскопії включає такі основні етапи:
) взяття матеріалу та його фіксація;
) ущільнення матеріалу;
) приготування зрізів;
) фарбування або контрастування зрізів.
Для світлової мікроскопії необхідний ще один етап - укладання зрізів у бальзам або інші прозорі середовища (5). Фіксація забезпечує запобіганню процесів розкладання, що сприяє збереженню цілісності структур. Це досягається тим, що взятий з органу маленький зразок або занурюють у фіксатор (спирт, формалін, розчини солей важких металів, спеціальні фіксуючі суміші), або піддають термічній обробці. Під дією фіксатора у тканинах та органах відбуваються складні фізико-хімічні зміни. Найбільш істотним з них є процес незворотної коагуляції білків, внаслідок якого життєдіяльність припиняється, а структури стають мертвими, фіксованими. Фіксація призводить до ущільнення та зменшення обсягу шматочків, а також до поліпшення наступного фарбування клітин і тканин.
Ущільнення шматочків, необхідне для приготування зрізів, проводиться шляхом просочування попередньо зневодненого матеріалу парафіном, целоїдином, органічними смолами. Більш швидке ущільнення досягається застосуванням методу заморожування шматочків, наприклад у рідкій вуглекислоті.
Приготування зрізів проводиться на спеціальних приладах - мікротомах (для світлової мікроскопії) та ультрамікротомах (для електронної мікроскопії).
Фарбування зрізів (у світловій мікроскопії) або напилення їх солями металів (в електронній мікроскопії) застосовують для збільшення контрастності зображення окремих структур при розгляданні їх у мікроскоп. Методи забарвлення гістологічних структур дуже різноманітні та обираються в залежності від завдань дослідження. Гістологічні фарби підрозділяють на кислі, основні та нейтральні. Як приклад можна привести найбільш відомий основний барвник азур ІІ, який забарвлює ядра у фіолетовий колір, і кислий барвник - еозин, що забарвлює цитоплазму в рожево-оранжевий колір. Вибір спорідненості структур до певних барвників обумовлено їх хімічним складом і фізичними властивостями. Структури, які добре фарбуються кислими барвниками, називаються оксифільними (ацидофільними, еозинофільними), а які забарвлюються основними - базофільними. Структури, що сприймають як кислі, так і основні барвники, являються нейтрофільними (гетерофільними). Пофарбовані препарати зазвичай зневоднюють у спиртах зростаючої сили та освітлюють у ксилолі, бензолі, толуолі або деяких маслах. Для тривалого збереження зневоднений гістологічний зріз укладають між предметним і покривним склом у канадський бальзам або інші речовини. Готовий гістологічний препарат може бути використаний для вивчення під мікроскопом протягом багатьох років. Для електронної мікроскопії зрізи, отримані на ультрамікротомі, поміщають на спеціальні сітки, контрастують солями марганцю, кобальту та іншими, після чого дивляться у мікроскоп і фотографують. Отримані мікрофотографії служать об’єктом вивчення поряд із гістологічними препаратами.

2.3 МЕТОДИ МІКРОСКОПІЇ

Основними методами вивчення біологічних мікрооб’єктів є світлова та електронна мікроскопія, які широко використовуються в експериментальній та клінічній практиці. Мікроскопування - основний метод вивчення мікрооб’єктів, який використовується у біології понад 300 років. З моменту створення і застосування перших мікроскопів вони постійно вдосконалювалися. Сучасні мікроскопи являють собою різноманітні складні оптичні системи, що володіють високою роздільною здатністю. Для вивчення гістологічних препаратів застосовують різноманітні види світлових та електронних мікроскопів.
Світлова мікроскопія. Для вивчення гістологічних мікрооб’єктів застосовують звичайні світлові мікроскопи та їх різновиди, в яких використовуються джерела світла з різними довжинами хвиль. У звичайних світлових мікроскопах джерелом освітлення служить природне або штучне світло. Мінімальна довжина хвилі видимої частини спектра дорівнює приблизно 0,4 мкм. Отже, для звичайного світлового мікроскопа найменша роздільна здатність дорівнює приблизно 0,2 мкм (d = ½ * 0,4 мкм =0,2 мкм), а загальне збільшення може бути 1500-2500. Таким чином, у світловому мікроскопі можна побачити не тільки окремі клітини розміром від 4 до 150 мкм, а й їхні внутрішньоклітинні структури - органели, включення. Для посилення контрастності мікрооб’єктів застосовують їх фарбування.
Ультрафіолетова мікроскопія. Це різновид світлової мікроскопії. В ультрафіолетовому мікроскопі використовують більш короткі ультрафіолетові промені з довжиною хвилі близько 0,2 мкм. Роздільна здатність тут у 2 рази менше, ніж у звичайних світлових мікроскопах, і становить приблизно 0,1 мкм (d = ½ * 0,2 мкм = 0,1 мкм). Отримане в ультрафіолетових променях невидиме оком зображення перетвориться у видиме з допомогою реєстрації на фотопластинці або шляхом застосування спеціальних пристроїв (люмінесцентний екран, електронно-оптичний перетворювач).
Флюоресцентна (люмінесцентна) мікроскопія. Явища флюоресценції полягають у тому, що атоми і молекули ряду речовин, поглинаючи короткохвильові промені, переходять у збуджений стан. Зворотний перехід зі збудженого стану у нормальний відбувається з випусканням світла, але з більшою довжиною хвилі. У флюоресцентному мікроскопі в якості джерела світла для збудження флюоресценції застосовують ртутні або ксенонові лампи надвисокого тиску, що володіють високою яскравістю в області спектра 0,25-0,4 мкм (ближні ультрафіолетові промені) і 0,4-0,5 мкм (синьо-фіолетові промені). Довжина світлової хвилі флюоресценції завжди більше довжини хвилі збуджуючого світла, тому їх поділяють за допомогою світлофільтрів і вивчають зображення об’єкта тільки у світлі флюоресценції. Розрізняють власну, або первинну, і наведену, або вторинну, флюоресценцію. Первинною флюоресценцією володіють серотонін, катехоламіни (адреналін, норадреналін), що містяться в нервових, тучних та інших клітинах, після фіксації тканин у парах формальдегіду при 60-80 ° С (метод Фалька). Вторинна флюоресценція виникає при обробці препаратів спеціальними барвниками - флюорохромами.
Будь-яка клітина живого організму володіє власною флюоресценцією, проте вона часто буває надзвичайно слабкою.
Фазово-контрастна мікроскопія. Цей метод служить для отримання контрастних зображень прозорих і безбарвних живих об’єктів, невидимих за звичайних методів мікроскопування. Як уже зазначалося, у звичайному світловому мікроскопі необхідна контрастність структур досягається за допомогою фарбування. Метод фазового контрасту забезпечує контрастність досліджуваних нефарбованих структур за рахунок спеціальної кільцевої діафрагми, що поміщається у конденсорі, і так званої фазової пластинки, що знаходиться в об’єктиві. Така конструкція оптики мікроскопа дасть можливість перетворити не сприймаючі оком фазові зміни пройдені через незабарвлений препарат світла у зміну його амплітуди, тобто яскравості одержуваного зображення. Підвищення контрасту дозволяє бачити всі структури, що розрізняються за показником заломлення. Різновидом методу фазового контрасту є метод фазово-темнопольового контрасту, що дає негативний порівняно з позитивним фазовим контрастом зображення.
Інтерференційна мікроскопія. Різновидами фазово-контрастного мікроскопа є інтерференційний мікроскоп, який призначений для кількісного визначення маси тканини, і диференціальний інтерференційний мікроскоп (з оптикою Номарського), який спеціально використовуєть для вивчення рельєфу поверхні клітин та інших біологічних об’єктів.
В інтерференційному мікроскопі пучок світла від освітлювача розділяється на два потоки: один проходить через об’єкт і змінює по фазі коливання, другий іде, минаючи об’єкт. У призмах об’єктива обидва пучки з’єднуються та інтерферують між собою. У результаті будується зображення, в якому ділянки мікрооб’єкта різної товщини і щільності розрізняються за ступенем контрастності. Провівши кількісну оцінку змін, визначають концентрацію і масу сухої речовини.
Фазово-контрастний і інтерференційний мікроскопи дозволяють вивчати живі клітини. У них використовується ефект інтерференції, що виникає при комбінації двох наборів хвиль, який створить зображення мікроструктур. Перевагою фазово-контрастної, інтерференційної і темнопольової мікроскопії є можливість спостерігати клітини у процесі руху і мітозу. При цьому реєстрація руху клітин може проводитися за допомогою покадрової мікрокінозйомки.
Поляризаційна мікроскопія. Поляризаційний мікроскоп є модифікацією світлового мікроскопа, у якому встановлені два поляризаційних фільтра - перший (поляризатор) між пучком світла, й об’єктом, а другий (аналізатор) між лінзою об’єктива й оком. Через перший фільтр світло проходить тільки в одному напрямку, другий фільтр має головну вісь, яка розташовується перпендикулярно першому фільтру, і він не пропускає світло. Виходить ефект темного поля. Обидва фільтра можуть обертатися, змінюючи напрямок пучка світла.
Електронна мікроскопія. Великим кроком вперед у розвитку техніки мікроскопії були створення і застосування електронного мікроскопа. В електронному мікроскопі використовується потік електронів з більш короткими, ніж у світловому мікроскопі, довжинами хвиль. При напрузі 50 000В довжина хвилі електромагнітних коливань, що виникають при русі потоку електронів у вакуумі, дорівнює 0,0056 нм. Теоретично розраховано, що роздільна здатність у цих умовах може бути близько 0,002 нм, або 0,000002 мкм, тобто в 100 000 разів менше, ніж у світловому мікроскопі. Практично в сучасних електронних мікроскопах роздільна здатність складає близько 0,1-0,7 нм.
У даний час широко використовуються трансмісійні (просвічуючі) електронні мікроскопи (ТЕМ) і скануючі (растрові) електронні мікроскопи (СЕМ). За допомогою ТЕМ можна отримати лише площинне зображення досліджуваного мікрооб’єкта. Для отримання просторового уявлення про структури застосовують СЕМ, здатні створювати тривимірне зображення. Растровий електронний мікроскоп працює за принципом сканування електронним мікрозондом досліджуваного об’єкта, тобто послідовно «обмацує» гостро сфокусованим електронним пучком окремі точки поверхні. Для дослідження вибраної ділянки мікрозонд рухається по його поверхні під дією відхиляючих котушок (принцип телевізійної розгортки). Таке дослідження об’єкта називається скануванням (зчитуванням), а малюнок, по якому рухається мікрозонд, - растром. Отримане зображення виводиться на телевізійний екран, електронний промінь якого рухається синхронно з мікрозондом.
Головними достоїнствами растрової електронної мікроскопії є велика глибина різкості, широкий діапазон безперервної зміни збільшення (від десятків до десятків тисяч разів) і висока роздільна здатність.
Похожие материалы:
    Терапевтична стоматологія. Том 4 Захворювання слизової оболонки порожнини р ... Терапевтична стоматологія. Том 4 Захворювання слизової оболонки порожнини р ...
    У підручнику на сучасному рівні висвітлено питання етіології, патогенезу, клінічної картини, патологічної анатомії, діагностики, лікування та профілактики близько 200 захворювань слизової оболонки порожнини рота і губ. Матеріалом для підготовки видання

    Реферат: Вазомоторний риніт Реферат: Вазомоторний риніт
    Вазомоторний риніт - захворювання, яке може бути наслідком алергічної реакції, вірусної або бактеріальної інфекції, однак, досить часто його причина залишається невідомою. Спровокувати початок захворювання також можуть такі несприятливі супутні фактори,

    Курс стоматології - Вакуленко В.І. та ін. - 2011 год Курс стоматології - Вакуленко В.І. та ін. - 2011 год
    У навчальному посібнику висвітлені питання патогенезу, діагностики, клініки, профілактики та лікування захворювань зубів, пародонта, слизової оболонки порожнини рота, запальних одонтогенних і неодонтогенних захворювань щелепно-лицьової ділянки,

    Реферат: Анатомія зовнішніх та внутрішніх статевих органів Реферат: Анатомія зовнішніх та внутрішніх статевих органів
    Організм жінки в біологічному відношенні істотно відрізняється від організму чоловіка. Ця відмінність зумовлена комплексом особливостей, пов’язаних з репродуктивною функцією жінки. Такі фізіологічні процеси, як менструація, зачаття, вагітність, пологи

    Терапевтична стоматологія. Том 1 - Данилевський М.Ф., Борисенко А.В. та інш ... Терапевтична стоматологія. Том 1 - Данилевський М.Ф., Борисенко А.В. та інш ...
    У підручнику висвітлено історію терапевтичної стоматології, розглянуто питання анатомічної, гістологічної будови зубів та слизової оболонки ротової порожнини, наведено дані про матеріали для пломбування каріозних порожнин і кореневих каналів зубів;

    Терапевтична стоматологія дитячого віку - Хоменко Л.О. та ін. - 2001 год Терапевтична стоматологія дитячого віку - Хоменко Л.О. та ін. - 2001 год
    У підручнику висвітлюються питання клініки, діагностики та лікування основних стоматологічних захворювань у дітей. Розділи підручника відповідають програмі та навчальному плану із спеціальності "Дитяча стоматологія", затверджених МОЗ України та

    Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія. Том 1 - Маланчук В.О. - ... Хірургічна стоматологія та щелепно-лицева хірургія. Том 1 - Маланчук В.О. - ...
    Матеріал, викладений у підручнику, відповідає новій програмі "Хірургічна стоматологія" та "Освітньо-кваліфікаційній характеристиці спеціаліста". Захворювання та їх лікування описано в обсязі, достатньому для того, щоб цим підручником міг скористатися не

    Реферат: Спинний мозок: положення, форма, будова Реферат: Спинний мозок: положення, форма, будова
    До нервової системи людини відносяться головний і спинний мозок, а також ряд специфічних утворень, таких як нерви, нервові вузли, нервові сплетіння та інше. Всі вони складаються переважно з нервової тканини. Поряд з тим до складу нервової системи входять

    Реферат: Методи візуалізації в медицині. Ендоскопія Реферат: Методи візуалізації в медицині. Ендоскопія
    В даній курсовій роботі розглянуто методи візуалізації в медицині, а саме Ендоскопія. Ендоскопія - це метод заглядання всередину тіла та обстеження внутрішніх органів людини за допомогою медичного приладу - ендоскопа, без порушення цілісності шкірних

    Реферат: Статева система жінки Реферат: Статева система жінки
    Людина - ссавець, отже, вона розмножується тільки статевим шляхом. У особин обох статей формуються гамети (статеві клітини): яйцеклітини в жінок, сперматозоїди в чоловіків. Унаслідок злиття їх ядер, тобто запліднення, утворюється зигота - клітина, з якої


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Введите код: