Реферат: Історія фізіології. Види аневризми

Med-books.by - Библиотека медицинской литературы. Книги, справочники, лекции, аудиокниги по медицине. Банк рефератов. Медицинские рефераты. Всё для студента-медика.
Скачать бесплатно без регистрации или купить электронные и печатные бумажные медицинские книги (DJVU, PDF, DOC, CHM, FB2, TXT), истории болезней, рефераты, монографии, лекции, презентации по медицине.


=> Книги / Медицинская литература: Акупунктура | Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Английский язык | Анестезиология и реаниматология | Антропология | БиоХимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Военная медицина | Гастроэнтерология | Гематология | Генетика | География | Геронтология и гериатрия | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Гомеопатия | ДерматоВенерология | Диагностика / Методы исследования | Диетология | Инфекционные болезни | История медицины | Йога | Кардиология | Книги о здоровье | Косметология | Латинский язык | Логопедия | Массаж | Математика | Медицина Экстремальных Ситуаций | Медицинская биология | Медицинская информатика | Медицинская статистика | Медицинская этика | Медицинские приборы и аппараты | Медицинское материаловедение | Микробиология | Наркология | Неврология и нейрохирургия | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход | О достижении успеха в жизни | ОЗЗ | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Паллиативная медицина | Паразитология | Патологическая анатомия | Патологическая физиология | Педиатрия | Поликлиническая терапия | Пропедевтика внутренних болезней | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Сестринское дело | Социальная медицина | Спортивная медицина | Стоматология | Судебная медицина | Тибетская медицина | Топографическая анатомия и оперативная хирургия | Травматология и ортопедия | Ультразвуковая диагностика (УЗИ) | Урология | Фармакология | Физика | Физиотерапия | Физическая культура | Философия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Экологическая медицина | Экономическая теория | Эндокринология | Эпидемиология | Ядерная медицина

=> Истории болезней: Акушерство | Аллергология и иммунология | Ангиология | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Гематология | Гинекология | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | Кардиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Педиатрия | Профессиональные болезни | Психиатрия | Пульмонология | Ревматология | Стоматология | Судебная медицина | Травматология и ортопедия | Урология | Фтизиатрия | Хирургия | Эндокринология

=> Рефераты / Лекции: Акушерство | Аллергология и иммунология | Анатомия человека | Анестезиология и реаниматология | Биология | Биохимия | Валеология | Ветеринария | Внутренние болезни (Терапия) | Гастроэнтерология | Гематология | Генетика | Гигиена | Гинекология | Гистология, Цитология, Эмбриология | Диагностика | ДерматоВенерология | Инфекционные болезни | История медицины | Лечебная физкультура / Физическая культура | Кардиология | Массаж | Медицинская реабилитация | Микробиология | Наркология | Неврология | Нефрология | Нормальная физиология | Общий уход / Сестринское дело | Озз | Онкология | Оториноларингология | Офтальмология | Патологическая анатомия | Педиатрия | ПатоФизиология | Профессиональные болезни | Психиатрия-Психология | Пульмонология | Ревматология | Скорая и неотложная медицинская помощь | Стоматология | Судебная медицина | Токсикология | Травматология и ортопедия | Урология | Фармакогнозия | Фармакология | Фармация | Физиотерапия | Фтизиатрия | Химия | Хирургия | Эндокринология | Эпидемиология | Этика и деонтология

=> Другие разделы: Авторы | Видео | Клинические протоколы / Нормативная документация РБ | Красота и здоровье | Медицинские журналы | Медицинские статьи | Наука и техника | Новости сайта | Практические навыки | Презентации | Шпаргалки


Med-books.by - Библиотека медицинской литературы » Рефераты: Анатомия человека » Реферат: Історія фізіології. Види аневризми

Реферат: Історія фізіології. Види аневризми

0

Скачать бесплатно реферат:
«Історія фізіології. Види аневризми»


ВСТУП

У першому розділі курсової роботи нами буде проаналізовано поняття аневризма. Аневризма - це розширення просвіту кровоносної судини (порожнини серця) в результаті вроджених аномалій будови або патологічної зміни їх стінок. Справжня аневризма представлена обмеженим випинанням судинної стінки або поширеним збільшенням просвіту судини на певному його ділянці (циліндрична і веретеноподібна аневризми). Аневризма, розташована між шарами судинної стінки, називається розшаровуючою. Вона показана на Мал. 2 (Додаток Б). Псевдоаневризма являє собою порожнину, що сполучається із просвітом судини через дефект у його стінці і відмежовані сполучною тканиною. Патологічне повідомлення просвітів артерій і прилеглих вен називається артеріовенозної аневризмою.
Вродженими бувають аневризми судин головного і спинного мозку (артеріовенозні аневризми), аорти, а також аневризми при синдромі Марфана. Причини розвитку придбаних аневризм підрозділяють на запальні, незапальні і травматичні. Основною причиною незапальних аневризм вважають атеросклероз, причиною їх розшарування - артеріальну гіпертензію, а при аневризмі серця - інфаркт міокарда. Травматичні аневризми аорти частіше виникають при тупій травмі грудної клітини (специфічної, локальної) або закритої черепно-мозкової травми і представляють собою, як правило, гематому. Механізм розвитку придбаних аневризм пов'язаний з руйнуючими або атрофічними процесами в судинній стінці, пов'язаній із заміщенням або зруйнуванням еластичних і м'язових волокон.
У виникненні мішкоподібних аневризмів значення надають вродженим особливостям будови стінок артерій. Травматична аневризма частіше виникає при механічному пошкодженні судини.
У другому та третьому розділі роботи ми розглянемо та проаналізуємо поняття "фізіології", надамо характеристику методам фізіологічних досліджень.
Фізіологія - це наука про життєві процеси, діяльність окремих органів та їх системи і в цілому всього організму. Основним у фізіології є експериментальний метод дослідження, який обгрунтував англійський учений Френсіс Бекон.
І, нарешті, в третьому розділі курсової роботи нами буде проаналізовано етапи розвитку фізіології.
Історія фізіології містить у собі два періоди: емпіричний і експериментальний, котрий можна підрозділити на два етапи - до Павлова і після нього. Перші роботи, які можна віднести до фізіології, були виконані ще в стародавності. Однак до XVIII століття фізіологія розвивалася як частина анатомії і медицини. Виникнення фізіології як науки пов'язане з ім'ям анатома Вільяма Гарвея, який відкрив замкнений кровообіг у 1628р. (описав роботу серця і циркуляцію крові в організмі), поклавши цим початок експериментальної фізіології. Розвиток фізіології завжди визначався досягненнями анатомії та інших природничих наук. Автором одного з перших у Росії підручників з фізіології був Ілля Фаддейович Ціон.
Ціль дослідження: проаналізувати види аневризму; надати характеристику методам фізіології, та вивчити періоди розвитку фізіології.
Для досягнення поставленої цілі, необхідно виконати слідуючи завдання:
проаналізуємо види, симптоми та лікування аневризму;
надамо характеристику фізіології як галузі науки, та наведемо методи фізіологічних досліджень;
розглянемо основні етапи розвитку фізіології.
Структура роботи: введення, основна частина, висновок, список літератури.
Обсяг роботи: 32 сторінки друкованого тексту.

РОЗДІЛ I ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ ФІЗІОЛОГІЇ

Емпіричний період розвитку фізіології.
Перші уявлення про роботу окремих органів людського тіла почали складатися в далекій давнині і викладені у творах філософів, які дійшли до нас, древнього Сходу, древньої Греції і древнього Риму.
У період класичного середньовіччя, коли панувала церковна схоластика і переслідувалися спроби дослідного пізнання природи, у розвитку природознавства спостерігався застій.
В епоху Відродження анатомо-фізіологічні і природно-наукові дослідження, зроблені А.Везалієм, М.Серветом, Р.Коломбо, І.Фабрицієм, Г.Фаллопієм, Г.Галілеєм, С.Санторіо та іншими, підготували ґрунт для майбутніх відкриттів в області фізіології.
Експериментальний період розвитку фізіології.
Фізіологія як самостійна наука, заснована на експериментальному методі дослідження, веде свій початок від робіт Вільяма Гарвея (1578-1657рр.), який математично розрахував і експериментально обґрунтував теорію кровообігу.
Бурхливий розвиток природничих наук у той період був пов'язаний з потребами молодого класу буржуазії, зацікавленого в розвитку промислового виробництва. Встановлені в експерименті закони механіки, за допомогою яких тоді намагалися пояснити всі явища матеріального світу, переносилися на живі істоти (ятромеханіка та ятрофізика). Таким чином, фізіологія XVII-XVIII сторіч носила механістичний, метафізичний характер, що для того етапу розвитку науки залишалося явищем прогресивним.
З позицій законів механіки вчені намагалися пояснити роботу рухового апарату, механізм вентиляції легень, функції легенів і т.д. Великою популярністю користувалася концепція тварин-автоматів, яку розвивав Рене Декартом (1596-1650рр.), який поширив принцип механістичного руху і на нервову систему тварин [16]. Він висунув ідею про рефлекс - як відображенні від мозку "тваринних духів", що переходять з одного нерва на інший, і в такий спосіб розробив у найпростішому виді рефлекторну дугу. (Термін reflexus, тобто відбитий, ввів у фізіологію чеський учений І.Прохаська, 1749-1820рр.) Використовуючи закони оптики, Декарт намагався пояснити роботу ока людини. Механістичні погляди Декарта для того часу були прогресивними і вплинули на подальший розвиток природознавства.
Велику роль у розвитку фізіології зіграв швейцарський натураліст, лікар і поет Альбрехт Галлер ( 1708-1777рр.). Він намагався усвідомити сутність процесу подиху в легенях, установив три властивості м'язових волокон (пружність, скоротність і подразливість), визначив залежність сили скорочення від величини стимулу і тим самим розвинув уявлення Декарта про рефлекс. Галлер першим помітив, що серце скорочується мимоволі під дією сили, які знаходяться в самому серці.
Видатним досягненням XVIII ст. виявилося відкриття біоелектричних явищ, ("тварини електрики") у 1791 р. італійським анатомом і фізіологом Луїджі Гальвані (1737-1798рр.), що поклало початок електрофізіології [5].
До XIX ст. було накопичено досить багато фізіологічних знань. Однак у науці продовжувало панувати метафізичне мислення, що, вичерпавши свою прогресивну роль, на даному етапі розвитку науки приводило до розробки ідеалістичних, наприклад, віталістичних (від лат. vitalis - життєвий) концепцій.
Проти уявлень про особу "життєвої сили" активно виступав один з основоположників експериментальної медицини - французький фізіолог Франсуа Мажанді (1783-1855рр.). Продовжуючи дослідження І.Прохаськи, він довів роздільне існування чуттєвих (задні корінці) і рухових (передні корінці спинного мозку) нервових волокон (1822р.), що стверджувало відповідність між структурою і функцією (закон Белла-Мажанді).
Серед основоположників фізіології й експериментальної медицини видатне місце займає німецький натураліст Іоганнес Мюллер (1801-1858рр.), член Прусської (1834р.) і іноземний член-кореспондент Петербурзької академії наук. Йому належать фундаментальні дослідження і відкриття в області фізіології, патологічної анатомії, ембріології. У 1833 р. він сформулював основні положення рефлекторної теорії; які знайшли подальший розвиток у працях І.М.Сєченова та І.П.Павлова.
І.Мюллер вніс великий вклад у матеріалістичне пізнання природи. Він створив унікальну по кількості послідовників і їхньому внеску наукову школу. До неї належать Р.Вірхов, Г.Гельмгольц, Ф.Генле, Е.Дюбуа-Реймон, Е.Пфлюгер, Т.Шванн. У його лабораторії працювали багато вчених Росії: А.М.Філомафітський, І.М.Сєченов та інші.
У Росії створення основ матеріалістичного напрямку у фізіології насамперед пов'язане з діяльністю Олексія Матвійовича Філомафітського (1807-1849рр.) - основоположника московської фізіологічної школи. У 1833 р. він захистив докторську дисертацію "Про дихання птахів", потім протягом двох років працював у Німеччині в лабораторії І.Мюллера. У 1835 р. А.М.Філомафітський став професором Московського університету, а в 1836 р. створив підручник "Фізіологія, видана для своїх слухачів" (1836р.) - перший російський підручник фізіології [7].
А.М.Філомафітський був одним з перших пропагандистів експериментального методу в російській фізіології і медицині. Разом з Піроговим він розробив метод внутрішньовенного наркозу, вивчав питання фізіології дихання, травлення, переливання крові ("Трактат про переливання крові", 1848р.); створив апарати для переливання крові, маску для ефірного наркозу й інші фізіологічні прилади.
У середині XIX ст. розвиток фізіології був тісно пов'язаний з найважливішими відкриттями й узагальненнями в області фізики, хімії, біології. На їхній основі були розроблені нові методи і прийоми фізіологічного експерименту.
У лабораторії видатного фізіолога Карла Людвіга (1816-1895рр.) - творця однієї з найбільших шкіл в історії фізіології - були сконструйовані кімографи (1847р.) і ртутний манометр для запису кров'яного тиску, "кров'яного годинника" для виміру швидкості кровотоку, плетизмограф, що визначає кровонаповнення кінцівок і інші прилади для фізіологічних експериментів.
Основоположник нервово-м'язової фізіології німецький фізіолог Еміль Дюбуа-Реймон (1818-1896рр.), продовжуючи дослідження, розпочаті Гальвані і Вольта, розробив нові методи електрофізіологічного експерименту і відкрив закони подразнення і явища електротону (1848р.). Ним сформульована також молекулярна теорія біопотенціалів.
Німецький фізик, математик і фізіолог Герман Гельмгольц (1821-1894рр.), який заклав основи фізіології збудливих тканин, зробив великі відкриття в області фізіологічної акустики і фізіології зору, вивчав процеси скорочення м'язів (явище тетанусу, 1854р.) і уперше вимірив швидкість проведення подразнень по нервах жаби (1850р.) [14].
Видатний французький фізіолог Клод Бернар (1813-1878рр.) детально вивчив фізіологічні механізми соковиділення і значення властивостей слини, шлункового соку і секрету підшлункової залози для здорового і хворого організму, заклавши, таким чином, основи експериментальної патології. Він створив теорію цукрового мочевиснаги (вища премія Французької Академії наук, 1853р.), займався дослідженням нервової регуляції кровообігу, висунув концепцію про значення сталості внутрішнього середовища організму (основи навчання про гомеостаз).
Таким чином, у другій половині XIX ст. були зроблені великі успіхи і вивченні функції окремих органів і систем, у дослідженні деяких найбільш простих механізмів регуляції діяльності серця (Е.Вебер, І.Ф.Ціон, І.П.Павлов), судин (А.П.Вальтер, К.Бернар, К.Людвіг, И.Ф.Ціон, Ф.В. Овсянников), дихання (Н.А.Миславський), кістякових м'язів (Ф.Мажанди, І.М.Сєченов, Н.Е.Введенський) та інших органів і систем. Але всі ці знання залишалися розрізненими, вони не були об'єднані теоретичними узагальненнями про взаємний зв'язок різних функцій організму між собою. Це був період нагромадження інформації, і тому превалював аналіз явищ (аналітична фізіологія). Однак уже намічалася і тенденція до синтезу, що виявлялася в прагненні до вивчення функцій центральної нервової системи й у першу чергу рефлексів.
Видатний внесок у розвиток рефлекторної теорії, що є однієї з основних теоретичних концепцій фізіології і медицини, уніс великий російський учений, видатний представник російської фізіологічної школи й основоположник наукової психології Іван Михайлович Сєченов (1829-1905рр.).
Його роботи з фізіології дихання і крові, газообміну, розчиненню газів у рідинах і обміну енергії заклали основи майбутньої авіаційної і космічної фізіології. Однак особливе значення мають його праці в області фізіології центральної нервової системи і нервово-м'язової фізіології.
І.М.Сєченов першим висунув ідею про рефлекторну основу психічної діяльності.
Відкрите ним центральне (сеченовське) гальмування (1863р.) уперше продемонструвало, що поряд із процесом порушення існує інший активний процес - гальмування, без якого немислима інтегративна діяльність центральної нервової системи [17].
Класичним узагальненням досліджень І.М.Сєченова з'явилася його праця "Рефлекси головного мозку" (1863р.), яку Павлов назвав "геніальним змахом російської наукової думки".
І.М. Сєченов створив велику фізіологічну школу в Росії. Його учнями були Б.Ф.Веріго, Н.Е.Введенський, В.В.Пашутін, Г.В.Хлопін, М.Н.Шатерников та багато інших.
Пізніше діяльність І.П.Павлова і створено ним наукової школи склала епоху в розвитку фізіології. Вчення І.П. Павлова про вищу нервову діяльність, кровообіг, травлення та ін., його ідеї і методи, аналітико-синтетичний підхід до вивчення фізіологічних явищ в цілому організмі визначили подальший розвиток фізіології XX ст.
За великі заслуги в розвитку фізіологічної науки І.П. Павлов у 1904 р. одержав Міжнародну Нобелівську премію (найвищу і найпрестижнішу премію того часу). У 1935 р. Міжнародний фізіологічний конгрес присвоїв І.П. Павлову звання «старійшини фізіологів світу».
Розвиток фізіології в Україні розпочався переважно в другій половині ХІІІ ст. у зв'язку з відкриттям медичних факультетів у Львові, Харкові, Києві, Одесі. Найбільший внесок в розвиток фізіології зробили вчені Київського, Харківського, Львівського університетів та інститутів [4].
Великий внесок у розвиток найважливіших проблем нормальної та патологічної фізіології, геронтології, ендокринології, онкології та ін., зробив видатний вчений О.О. Богомолець (1881-1946рр.), президент АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці. У 1921 р. він написав перший вітчизняний підручник з патологічної фізіології.
Розвиток фізіології в XX ст. характеризується великими успіхами. Розроблено вчення про автономну нервову систему, вивчено багато різних процесів життєдіяльності, встановлено закономірності регуляції функцій внутрішніх органів, відкрито пристінкове (мембранне) травлення та ін. Велика заслуга в цьому належить учням І.П. Павлова - видатним ученим Л.А. Орбелі, К.М. Викову, В.М. Черніговському, П.К. Анохіну та ін.

РОЗДІЛ II ОСНОВНІ МЕТОДИ ФІЗІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Природничі науки застосовують два основні методи дослідження: спостереження та експеримент.
Спостереження - це найпростіший метод фізіологічного дослідження, хоча й не позбавлений численних помилок, оскільки експериментатор має проводити дослід, бачити і суб'єктивно оцінювати велику кількість складних процесів і явищ [10]. Крім того, фізіологічні процеси є динамічними, тобто вони безперервно розвиваються, змінюються і взаємодіють між собою. Тому безпосередньо вдається спостерігати лише за частиною процесів. Проте, щоб їх про аналізувати, потрібно встановити їх зв'язок з іншою частиною процесів, які за такого способу дослідження залишаються непомітними.
Ось чому просте спостереження часто є причиною суб'єктивних помилок, оскільки цей метод дає змогу, як правило, встановити лише якісний бік явища, а не кількісні закономірності. Зрозуміло, що фото-, кіно та відеореєстрація значно підвищують вірогідність висновків у результаті спостережень.
Експеримент. Фізіологія є наукою переважно експериментальною, і, зрозуміло, експеримент є головним методом фізіологічного дослідження. Суть будь-якого експерименту полягає в тому, що дослідник штучно викликає досліджуваний процес і, впливаючи на нього різними засобами, вивчає його перебіг.
Експерименти (досліди) поділяють на гострі та хронічні. Гострий експеримент є короткотривалим: від кількох годин до 1-2 діб. Хронічний експеримент, навпаки, триває впродовж тижнів, місяців, навіть років. Під час проведення гострого досліду не потребується збереження життя тварини по його закінченні, що дає змогу використовувати досить ризиковані втручання в організм тварини і велику кількість різних методів.
Проте фіксація, вплив наркотичних речовин, операція, крововтрата часто змінюють і порушують нормальний перебіг життєвих процесів тварини. До того ж дослідження ізольованих органів не дає справжнього уявлення про їхню функцію в умовах цілісного неушкодженого організму.
Видатний російський фізіолог І.П. Павлов винайшов спосіб, як зазирнути всередину організму, не порушуючи його цілісності [5]. Це був метод хронічного експерименту із застосуванням оперативно-хірургічних прийомів. Тварині під наркозом на умовах стерильності і дотримання правил хірургічної техніки попередньо робили необхідну операцію, яка забезпечувала доступ до певного органа: або створювали віконце, або вставляли фістульну трубку, або виводили назовні й підшивали до шкіри протоку залози. Власне дослід починали лише після повного одужання тварини і за її нормальних поведінкових реакцій.
Методика хронічного експерименту І.П. Павлова створила принципово нову науку - синтетичну фізіологію, яка дає змогу виявляти вилив зовнішнього середовища на фізіологічні процеси, вивчати зміни функцій різних органів і систем в різних умовах життєдіяльності організму. І.П. Павлов створив нову методологію, що визначило системний підхід до розуміння фізіологічних функцій.
Графічна реєстрація фізіологічних процесів. Як у гострих, так і в хронічних експериментах обов'язковою є реєстрація досліджуваного процесу. У 1843 р. Карл Людвіг (1816-1895) винайшов кімограф, за допомогою якого можна було проводити графічну реєстрацію артеріального тиску [12]. Метод графічної реєстрації започаткував новий етап у розвитку фізіології: дав змогу отримувати об'єктивний запис досліджуваного процесу, що значно зменшувало ймовірність суб'єктивних помилок. При цьому експеримент і аналіз досліджуваного явища можна проводити в два етапи, тобто під час самого досліду завдання експериментатора полягає в тому, щоб одержати високоякісні записи (криві), а аналізувати отримані результати можна пізніше, без поспіху і розпорошення уваги. Метод графічної реєстрації дав можливість записувати одночасно (синхронно) не один, а кілька фізіологічних процесів. Врешті-решт, отримати криві - це документ, який може вивчати будь-який інший дослідник.
Невдовзі після перших записів артеріального тиску було запропоновано методи графічної реєстрації скорочень серця і м'язів, створено капсулу Марея (1830-1904) для запису дихальних рухів і моторики травного каналу, запропоновано метод реєстрації судинного тонусу (плетизмографія), змін об'єму різних внутрішніх органів (онкометрія) тощо.
Дослідження біоелектричних явищ. Л. Гальвані та його послідовники наприкінці XVIII і на початку XIX ст. в експериментах виявили наявність "тваринної електрики". Згодом з'ясувалося, що біоелектричні потенціали - це не випадкове явище в діяльності живих тканин, а сигнали, якими передається інформація в організмі, тобто це своєрідна "електрична мова". Зрозуміти цю мову вдалося значно пізніше, після винайдення фізичних приладів, які реєстрували біоелектричні потенціали. Спочатку струнний, а пізніше дзеркальний гальванометри забезпечили графічну реєстрацію цих потенціалів на фотопапері. Струнний гальванометр винайшов В. Ейнтховен (1860-1927рр.) [20].
За допомогою гальванометра було вперше зареєстровано електрокардіограму (ЕКГ), що дуже швидко знайшло своє клінічне застосування як об'єктивний метод дослідження функції серця. Пізніше використання електричних підсилювачів дало змогу сконструювати портативні електрокардіографи і записувати ЕКГ на значній відстані від хворого (телеметрія).
Об'єктивна реєстрація біоелектричних процесів дала початок новому розділу фізіологічної науки - електрофізіології. Застосування електронних підсилювачів і катодних осцилографів дало змогу аналізувати потенціали дії окремих тканин та органів. Так виникла електроенцефалографія, електроміографія, електроокулографія тощо. Це забезпечувало швидку й вірогідну оцінку функціонального стану збудливих тканин і органів.
Важливим етапом у розвитку електрофізіології стало винайдення у 1949 р. мікроелектродів - тонких скляних трубочок з діаметром кінчика приблизно 0,5 мкм, які заповнювали електролітом. Мікроелектроди давали змогу реєструвати мембранні потенціали спокою і дії окремих клітин, зрозуміти ті складні процеси, що забезпечують збудження і гальмування живої системи.
Метод електричного подразнення органів і тканин. Незважаючи на те що живі структури здатні реагувати па теплові, механічні, хімічні та інші подразнення, електричні імпульси найближчі до тієї природної "мови", за допомогою якої живі системи обмінюються інформацією [18]. Ось чому для подразнення застосовують електричний струм. Е. Дюбуа-Реймон (1818-1878) запропонував для цієї мети "санний апарат" (індукційну котушку), що дало змогу стимулювати живі структури струмом різної сили (дозовано). Нині "санний апарат" Дюбуа-Реймона можна побачити хіба що в музеї медицини, оскільки для електричного подразнення застосовують електронні стимулятори, які забезпечують бажану силу, форму і частоту струму.
Останнім часом у фізіологічному експерименті широко застосовують метод локального хімічного подразнення нервових центрів за допомогою аплікацій та мікроін'єкцій біологічно активних речовин.
Метод електричного подразнення широко використовується також в умовах клініки. Так, електронні стимулятори, вживлені під шкіру, підтримують функцію серця; успішно застосовують електроміостимуляцію для поліпшення функціонального стану організму; через вживлені електроди з лікувального метою здійснюють електростимуляцію структур головного мозку. Останній метод став можливим завдяки розвитку стереатаксичної техніки, яка дає можливість вводити електроди у бажані ділянки головного мозку, користуючись спеціальними стереотаксичними картами мозку. Цей метод дав змогу вилікувати тисячі неврологічних хворих і отримати велику кількість даних про механізми роботи людського мозку (Н.П. Бехтерева).
Електрична реєстрація неелектричних величин. Якщо потрібно реєструвати одночасно електричні потенціали і, наприклад, рухову активність певного органа на екрані осцилографа, слід перетворити механічні сигнали на електричні. Для цього застосовують різноманітні датчики (омічні, ємнісні, тощо), сигнал з яких підсилюється і реєструється електронним осцилографом [15].
Значною перевагою цих способів реєстрації є те, що фізіологічний процес, відтворений електричним сигналом, можна значно підсилювати і передавати на велику відстань, де його можна проаналізувати.
Для кількісного аналізу фізіологічних процесів розроблені різноманітні методи математичної статистики, і висновки формуються тільки на вірогідних змінах досліджуваних параметрів. Математичні методи в дослідженнях дають змогу використовувати комп'ютерну техніку. Це не тільки збільшує швидкість оброблення інформації, а й дає змогу здійснювати його безпосередньо в момент експерименту, змінювати перебіг і завдання дослідження відповідно до одержуваних результатів. Так виникла можливість проведення керованого автоматичного експерименту.
Застосування комп'ютерної томографії дає змогу досліджувати діяльність живого, працюючого головного мозку. Комп'ютер значно полегшує процес оброблення отриманих даних, зумовлює об'єктивізацію досліджень, сприяє інтегративному підходу до розуміння суті фізіологічних явищ.

РОЗДІЛ III ВИДИ АНЕВРИЗМИ

3.1 АНЕВРИЗМА АОРТИ

Аневризма аорти - це патологічний вибух стінок аорти [3]. Найбільш частою причиною виникнення аневризми аорти є атеросклероз. Аневризма аорти - небезпечне захворювання, що характеризується підвищеним ризиком раптової смерті.
Симптоми аневризми аорти пов'язані з порушенням циркуляції крові та зі здавлюванням органів оточуючих аорту. У деяких випадках аневризма аорти розвивається зовсім без симптомів. Діагностика аневризми аорти передбачає визначення структурних змін аорти з використанням різних методів візуалізації. Основне лікування аневризми аорти - хірургічне. Терапевтичне лікування застосовується для зниження швидкості прогресії атеросклерозу і попередження виникнення ускладнень.
Що таке аневризма аорти і як вона утворюється?
Аневризма аорти - це випинання стінок аорти, що виникає на тлі їх патологічної зміни [7]. Найбільш частою причиною аневризми аорти є атеросклероз. Рідше аневризма аорти виникає на тлі запальних процесів в аорті (наприклад, при сифілісі) або внаслідок травм.
Виходячи з особливостей виникнення, розрізняють три основних види аневризми аорти:
справжня аневризма - характеризуються витонченням і розм'якшенням стінки аорти і випинанням всіх її шарів назовні;
псевдоаневризма - формується із сполучної тканини, що оточує аорту [5]. Порожнина псевдоаневризми заповняться кров'ю через виниклу в стінці аорти тріщину. Самі стінки аорти у формуванні аневризми не беруть участь;
розшаровуюча аневризма аорти - характеризується розривом внутрішньої оболонки аорти і проникненням крові між шарами стінки аорти, при цьому внутрішня оболонка випинається всередину просвіту аорти, а верхні шари - назовні. При такій формі аневризми, кров, перейнявшись між шарами стінки аорти, поступово розшаровує стінку аорти, збільшуючи розміри аневризми.
Види аневризми показані на Мал.1 (Додаток А).
Клінічна картина аневризми аорти залежить від місця локалізації аневризми (грудна частина аорти або черевна частина аорти), від розмірів аневризми, а так само від типу аневризми. Потрібно відзначити, що досить часто аневризма аорти розвивається безсимптомно або з невираженими симптомами, що є причиною пізньої діагностики аневризми.
В цілому, симптоми аневризми походять від здавлювання органів навколишньої аорти: бронхи, стравохід, нерви, кровоносні судини. Основні симптоми аневризми аорти це:
Біль - це найбільш постійний симптом аневризми аорти. Для аневризми висхідної частини аорти характерні болі локалізовані за грудиною, для аневризми дуги аорти - біль, що поширюється в шию, спину і плечі, для аневризми низхідної частини аорти болю у верхній частині тулуба і в верхній частині живота. Ці болі завзяті, пекучі, не проходять під дією нітрогліцерину або інших ліків. При здавлюванні аневризмою корінців спинномозкових нервів з'являються болі в спині.
Задишка та кашель - з'являються при здавлюванні аневризмою трахеї і бронхів [6]. У таких випадках кашель сухий, наполегливий, болісний. Охриплість голосу, хрипота - з'являються при здавлюванні аневризмою аорти поворотного нерва забезпечує роботу м'язів гортані та формування голосу. Ускладненність ковтання - найбільш характерно для аневризми низхідної частини аорти. Цей симптом з'являється через стискання стравохіда. Аневризма черевної аорти може частіше проявляється болем у попереку та животі.
На жаль, нерідко трапляється так, що перший прояв аневризми пов'язаний з її найнебезпечнішим ускладненням - розривом. Розрив аневризми аорти - це смертельно небезпечний стан, який проявляється різким болем, втратою свідомості, надзвичайною блідістю, ниткоподібним пульсом. Хворі з розривом аневризми потребують екстреної медичної допомоги, проте у всіх випадках їх шанси на виживання надзвичайно малі.
Діагностика аневризми аорти не становить труднощів. Початковий етап діагностики передбачає визначення симптом хвороби та скарг хворого. Загальний огляд хворого та клінічне обстеження надають додаткову інформацію про стан серцево-судинної системи хворого.
Остаточний діагноз аневризми аорти встановлюється за допомогою рентгенологічного або ультразвукового дослідження аорти (УЗД), що дозволяють визначити наявність аневризми, її розташування та розміри. Рання діагностика аневризми значно підвищує шанси хворого на виживання, тому при появі описаних вище симптомів слід негайно звернутися до лікаря і пройти комплексне обстеження [19].
Лікування аневризми аорти головним чином хірургічне: протезування ураженої ділянки аорти або усунення дефекту стінки аорти методами судинної хірургії. Операції на аорті ризиковані, однак абсолютно необхідні для порятунку життя пацієнта. Терапевтичне лікування аневризми полягає в лікуванні атеросклерозу.

3.2 АНЕВРИЗМА СЕРЦЯ

Аневризма серця є мішкоподібне випинання тонкої та стінки серцевого м'яза, яка не скорочується [16]. У більшості випадків аневризма серця є ускладненням інфаркту міокарда і складається з тканин уражених під час інфаркту.
Найчастіше аневризма займає область лівого шлуночка, рідше міжшлуночкової перегородки і дуже рідко правий шлуночок серця. Аневризма серця може ускладнитися розривом або тромбозом і тому потребує лікування. Діагностика аневризми серця грунтується на визначенні аневризми за допомогою ЕКГ, УЗД або інших методів. Лікування аневризми серця - хірургічне: видалення аневризми.
Аневризма серця - це мішкоподібне випинання тонкої стінки серцевого м'яза [12]. Основна причина аневризми це інфаркт міокарда. Під час інфаркту частина серцевого м'яза відмирає і заміщується сполучною тканиною (рубцем). На місці інфаркту стінка серцевого м'яза стоншується і втрачає здатність скорочуватися. Під дією тиску крові зсередини серця стоншена ділянка серцевого м'яза поступово випинається назовні - утворюється аневризма. Оскільки найчастіше інфаркт міокарда вражає область лівого шлуночка і міжшлуночкової перегородки, то і аневризма серця частіше утворюється в цих областях серця.
Симптоми аневризми серця дуже різноманітні і накладаються на симптоми інфаркту міокарда або серцевої недостатності, на тлі яких виникає аневризма. По термінах розвитку після інфаркту розрізняємо гостру, підгостру і хронічну аневризму серця.
Гостра аневризма серця - розвивається протягом перших 2 тижнів після інфаркту. Хворий скаржиться на слабкість, задишку. Відзначається тривале підвищення температури, запальні зміни крові, швидко прогресуюча серцева недостатність, порушення серцевого ритму.
Підгостра аневризма серця розвивається в період з 3 по 6 тиждень після інфаркту [17]. Освіта підгострій аневризми пов'язано з порушення утворення міцного рубця в ділянці інфаркту. На цьому етапі симптоми аневризми повністю накладаються на симптоми серцевої недостатності: підвищена стомлюваність, задишка, серцебиття.
Хронічна аневризма серця - утворюється після 6 тижнів з моменту інфаркту. Симптоми хронічної аневризми збігаються з симптомами серцевої недостатності.
Аневризма серця - це потенційно небезпечний стан. Сама по собі наявність аневризми значною ступінь порушує роботу серця і сприяє швидкій прогресії серцевої недостатності. Основний ризик аневризми серця пов'язаний з її можливим розривом чи міграцією тромбу.
Розрив найбільш характерний для гострої аневризми. Розрив аневризми серця смертельний.
Міграція тромбу з аневризми спостерігається досить рідко, однак, у випадках коли це все-таки відбувається, має місце закупорка однієї з периферичних артерій, внаслідок чого може розвинутися інсульт, гангрена кінцівки, інфаркт нирки та ін.
Початковий етап діагностики аневризми серця включає з'ясування симптомів хвороби, які ми вже описали вище [20]. Наступний етап діагностики - це загальний огляд хворого. Характерною ознакою аневризми серця є сильна пульсація грудної стінки і верхньої частини живота (епігастральній ділянці).
Точне встановлення діагнозу аневризми можливо за допомогою ЕКГ (виявлення специфічних змін), УЗД (визначення розмірів і місця розташування аневризми) а також інших більш складних методів діагностики.
Основний метод лікування аневризми серця це хірургічне висічення і ушивання дефекту серцевої стінки. Проте хірургічна операція показана тільки в разі наявності ускладнень аневризми: швидкий розвиток серцевої недостатності, порушення серцевого ритму несприйнятливі до медикаментозного лікування, ризик міграції тромбу з аневризми [9].

3.3 АНЕВРИЗМА СУДИН ГОЛОВНОГО МОЗКУ

Аневризма судин головного мозку - це патологічний стан, що характеризується порушенням структури судин головного або спинного мозку з утворенням мішкоподібного розширення стінок судин [11]. Аневризма судин головного мозку являє собою округле або мішкоподібне розширення стінок артерій головного або спинного мозку. Найбільш частою причиною виникнення аневризми є вроджені порушення будови стінок судин або судинні аномалії, травми. Набагато рідше аневризма виникає на тлі атеросклерозу судин головного мозку або внаслідок травм.
Виходячи з місця розташування у центральній нервовій системі, розрізняють такі види аневризми:
- аневризми судин головного мозку;
- аневризми судин спинного мозку.
Перші зустрічають в кілька разів частіше останніх. У свою чергу аневризми судин головного мозку можуть мати саме різне розташування в судинній мережі цього органу, однак найбільш часто аневризми розташовуються на підставі черепа в області вілізієвого кола.
За типом розвитку визначаємо два основних типи аневризм судин мозку:
артеріовенозна аневризма;
- артеріальна аневризма.
Артеріовенозна аневризма являє собою клубок розширених венозних судин мозку. Такий тип аневризми розвивається через встановлення прямого сполучення між артеріальними і венозними судинами мозку. Як відомо, тиск крові в артеріальних судинах набагато перевищує тиск крові у венах і тому, при встановленні сполучення між артеріями і венами, кров з артерій, минаючи тканини мозку, під великим тиском скидається прямо у вени, що викликає розширення їх стінок та утворення аневризми [10].
Розрив артеріовенозної аневризми відбувається через стоншування стінок і підвищення тиску крові всередині аневризми. Розрив аневризми призводить до внутрішньочерепної кровотечі, що часто буває смертельним.
Ознаки розриву аневризми: сильний головний біль, порушення свідомості аж до коми, різка втрата чутливості або рухів.
Артеріальна аневризма - це сферичне або мішкоподібне випинання стінки артеріальних судин головного або спинного мозку. У більшості випадків артеріальні аневризми головного мозку розташовуються на підставі черепа в області вілізієвого кола - місце максимального розгалуження артерій головного мозку. Артеріальні аневризми можуть бути поодинокими або множинними, дрібними і гігантськими (гігантські аневризми стискають тканини мозку).
Симптоми аневризми залежать від місця її розташування, а також від наявності ускладнень аневризми, типу розвитку аневризми.
Аневризма протягом років може протікати безсимптомно. У 25% випадків хворі страждають епізодичними цефалгіями, які в половині випадків аналогічні клінічним проявам мігрені.
Безсимптомна аневризма - не викликає ніяких симптомів і виявляється випадково [15].
Не розірвана аневризма - виявляється симптомами здавлення мозку і черепних нервів: хронічний головний біль, порушення зору та нюху, епілептичні припадки, косоокість, порушення міміки обличчя і чутливості шкіри обличчя;
Розірвана аневризма - проявляється ознаками внутрішньочерепної кровотечі, описаними вище. Розрив аневризми з кровотечею має схильність до повторення, при цьому частота смертельних результатів від першого розриву і кровотечі становить 10-30%, а від другого перевищує 70%.
Клінічна картина (прояви) артеріовенозної аневризми головного мозку складається із симптомів недостатності мозкового кровопостачання і симптомів здавлення тканин мозку: головні болі, епілептичні припадки, порушення чутливості і рухів. Однак, у більш ніж половині випадків, аневризма розвивається безсимптомно.
Клінічна картина (прояви) артеріовенозної аневризми головного мозку складається із симптомів недостатності мозкового кровопостачання і симптомів здавлення тканин мозку: головні болі, епілептичні припадки, порушення чутливості і рухів. Однак, у більш ніж половині випадків, аневризма розвивається безсимптомно.
Діагностика аневризми головного мозку можлива за допомогою методів комп'ютерної томографії або ядерно-магнітного резонансу, які дозволяють визначити розташування й розміри аневризми.
Діагностика аневризми судин мозку починається з виявлення симптомів хвороби і скарг хворого. Цей етап діагностики має цінність тільки в разі наявності епізоду внутрішньочерепної кровотечі в історії хвороби хворого, в іншому випадку на основі одних тільки симптомів хвороби встановити діагноз аневризми неможливо. Для уточнення діагнозу проводять дослідження судин головного мозку (ангіографія), яке дозволяє визначити наявність аневризми, її розташування та розміри. Так само для цих цілей використовуються Комп'ютерна томографія (КТ) та ядерно-магнітний резонанс (ЯМР) [12].
Лікування аневризми судин мозку - хірургічне. Визначення аневризми є прямим показанням до проведення лікування, яке є виключно хірургічним. Під час хірургічної операції аневризму віджимають металевою кліпсою і таким чином відключають. Таким чином усувається ризик розриву аневризми і кровотечі з неї. В інших випадках для відключення з циркуляції уражених судин проводиться їх емболізація (закупорка).

3.4 АНЕВРИЗМИ ПЕРИФЕРИЧНИХ СУДИН

Аневризми периферичних судин виникають переважно внаслідок травм судин, які призводять до розшарування або стоншування їх стінок. Аневризма периферичних судин часто ніяк себе не проявляє, проте у разі розташування аневризми поряд з нервовим стовбуром можуть з'явитися сильні болі в руках і ногах [1].
Периферичні артерії уражаються аневризмою рідше, ніж аорта. Найбільш часто периферична аневризма вражає підколінну артерію, яка спускається по задній поверхні коліна. Рідше аневризма вражає стегнову артерію в паховій області складки, сонну артерію на шиї і іноді артерії на верхній кінцівці. Особливий вид периферичних аневризм, які вражають артерії нирок або кишечника, називається вісцеральними аневризмами.
На самому початку захворювання пацієнт може не відчувати будь-яких ознак наявності аневризми, особливо якщо вона малих розмірів. Двоє з трьох пацієнтів з аневризмою периферичних артерій не відзначають будь-яких ознак захворювання.
Симптоми периферичної аневризми залежать від її розміру та локалізації. Можливі ознаки аневризми периферичної артерії:
- Відчуття пульсуючої ділянки;
- Біль або судоми в руках або ногах при фізичному навантаженні;
Біль у руці або нозі у спокої;
Хворобливі виразки або рани в області пальців рук або ніг;
Біль або оніміння в руках або ногах, пов'язані зі стисненням нервів;
Гангрена (омертвіння) тканин в результаті закупорки просвіту артерії.
При залученні в процес сонних артерій, можуть виникати ознаки транзиторних ішемічних атак або інсульту.
При залученні в процес артерій кишечника, виникають симптоми мезентеріальної ішемії [8].
Причиною аневризм периферичних артерій може бути інфекція або ураження стінок артерій. Однак головна причина розвитку аневризму залишається поки що неясною. Дослідники вважають основною причиною розвитку аневризма - атеросклероз. В нормі стінка артерії має гладку та рівну поверхню. Вона володіє певною еластичністю. При атеросклерозі на стінках артерій з'являються особливі нарости - атеросклеротичні бляшки, які складаються з холестерину, кальцію і фіброзної тканини. З часом, артерії стають менш еластичними. Під дією високого артеріального тиску стінка артерій розширюється - виникає аневризма.
Фактори, що сприяють цьому процесу:
Паління;
Високий кров'яний тиск;
Високий рівень холестерину в крові;
Ожиріння;
Спадковий фактор;
З віком ризик розвитку аневризми периферичних артерій збільшується.
Спочатку лікар дізнається у пацієнта скарги, їх характер, коли вони з'явилися і з чим пов'язані. Далі проводиться ряд інструментальних досліджень:
- Дуплексне ультразвукове дослідження;
- Магнітно-резонансну томографію;
Комп'ютерну томографію;
Ангіографію - найбільш інвазивний метод.
Відомо, що багато пацієнтів з аневризмами страждають додатково серцевими захворюваннями [7]. Тому, перед оперативним лікуванням аневризму слід обстежити серцево-судинну систему. Це включає в себе виконання електрокардіограми, ультразвукове дослідження серця та інше.
Лікування аневризми залежить від її локалізації, розмірів, симптомів і наявності ускладнень аневризми у вигляді тромбоутворення. Наприклад, аневризма підколінної артерії не є показанням до операції. У цьому випадку лікар може порекомендувати пацієнту наступне:
Контролювати фактори ризик розвитку атеросклерозу;
Регулярні прогулянки з метою підтримки адекватного кровотоку до ноги;
Не перехрещувати ноги;
Стежити за гігієною ніг і за появою виразок на пальцях - ознакою, що є сигналом порушення кровообігу.
Хоча підколінна артерія рідко розривається, іноді вона може тромбуватися, в результаті чого порушується кровообіг у ногах. Так вона також може служити джерелом тромбів і частинок атероматозних бляшок, що також веде до порушень кровообігу в нижній частині ноги. Зрештою ці явища призводять до плачевного результату - необхідності ампутації частині нижньої кінцівки (пальця стопи і вище). Тому найчастіше при аневризмі стегнової або підколінної артерії кращим варіантом є тільки оперативне лікування.
Зазвичай в лікуванні аневризми периферичних артерій, судинні хірурги застосовують або шунтування, або протезування.
Шунтування полягає в тому, що хірург створює з "донорського матеріалу" (частіше підшкірної вени стегна) обхідний шлях для кровотоку. Аневризма при цьому видаляється. Ця операція проводиться зазвичай під місцевою анестезією, іноді під загальною.
При протезуванні хірург видаляє ділянку артерії, враженої аневризмою, і на його місце підшивається синтетичний протез у вигляді трубочки. Матеріал, з якого робиться протез по своїм властивостям і характеристикам наближається до властивостей стінки артерій. При тромбуванні просвіту аневризми артерії застосовується метод тромболітичної терапії, який полягає в тому, що практично в тромб за допомогою спеціального катетера під час ангіографії вводиться речовина, яка розчиняє тромб. Проте, даний метод ефективний лише при свіжих тромбах.
Існує ще один новітній метод ендоваскулярної хірургії - стентування. Метод полягає в тому, що за допомогою катетера, який використовується при ангіографії, в артерію, до місця аневризми, підводиться стент - особлива конструкція циліндричної форми, яка служить каркасом для зміненої стінки аневризматично розширеної артерії. Цей метод застосовується у разі, коли ризик звичайного хірургічного втручання - високий [9].
У деяких випадках, особливо при неадекватному лікуванні, у пацієнта може розвинутися гангрена - омертвіння тканин.
При цьому зміни в тканинах вже незворотні. Єдиний спосіб збереження здоров'я хворого в цьому випадку - ампутація.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумок у дослідженні даного матеріалу, слід виділити ряд положень, які ми в ході роботи виявили, довели, дослідили та опрацювали.
В першому розділі курсової роботи ми розглянули таке захворювання, як аневризма, проаналізували її види, причини виникнення, симптоми та способи лікування. Аневризму часто самі лікарі порівнюють з бомбою, яка має уповільнене дію. Ситуація настільки небезпечна і разом з тим настільки непередбачувана, що навіть медики, ставлячи діагноз, не можуть сказати, коли хвороба дасть про себе знати в повну силу. Розвиток аневризми починається з стоншування артеріальної або венозної стінки. Утворюється мішечок, який постійно надає здавлює вплив на всі тканини, які розташовані поруч з цією аортою.
Другий розділ курсової роботи був присвячений аналізу фізіології, як галузі науки, та методам фізіологічних досліджень.
Фізіологія людини - галузь науки, яка вивчає механізми і закономірності всіх проявів життєдіяльності організму, його органів, тканин, клітин та сублітинних утворень, використовуючи для вивчення й пояснення цих проявів методи й поняття фізики, хімії, математики й кібернетики.
Фізіологія вивчає також закономірності взаємодії живих організмів із навколишнім середовищем, їх поведінки в різних умовах існування, а також на різних стадіях росту й розвитку, походження й розвиток фізіологічних процесів під час еволюційного та індивідуального розвитку.
Знання закономірностей перебігу фізіологічних процесів дає змогу передбачати їх зміни за різних умов життєдіяльності та відкриває можливість втручатися в перебіг фізіологічних процесів у бажаному напрямку. Тим самим фізіологія є теоретичною основою медицини, ветеринарії та психології.
Основні напрямки досліджень:
Загальна фізіологія вивчає основні закономірності всієї живої матерії на молекулярному та клітинному рівнях, її реакції на вплив зовнішнього середовища, специфічні особливості, що відрізняють живі об'єкти від неживої природи.
Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає закономірності функціонування вищих відділів центральної нервової системи, які забезпечують акти поведінки тварин і людини та взаємодію їх із зовнішнім середовищем і становлять матеріальні основи відчуття, сприймання, мислення, пам'яті.
Нейрофізіологія вивчає функції нервової системи, розкриває структурно-функціональну організацію різних відділів нервової системи, центральні механізми регуляції функцій організму, з'ясовує основні принципи кодування й передачі сигналів від рецепторів до центральної нервової системи, оброблення інформації на різних рівнях цієї системи та загальних закономірностей перебігу нервових процесів.
У третьому розділі дослідження нами була надана характеристика основних етапів розвитку фізіології. З цього ми можемо зробити також деякі висновки.
Отже, головні напрямки розвитку фізіології називають: експериментальний та емпіричний. 1628 р. - становлення фізіології як науки - 1628 р. - вийшла книга англійського анатома і фізіолога У. Гарвея "Вчення про рух серця і крові в організмі" - вперше описане велике коло кровообігу.
Періоди емпіричної фізіології:
допавловський - 1628-1883 р.;
павловський - з 1883 р.
Павловський етап базується на трьох основних принципах - організм - це єдина система, що поєднує: різні органи в їхній складній взаємодії між собою; організм - єдине ціле з навколишнім середовищем; принцип нервізму.
Отже, задачі для досягнення цілі курсової роботи виконано і актуальність досліджуваної теми доведена повністю.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Агаджанян Н.А. Физиология человека. - М.: Мед. книга, 2001. - 526с.
2. Беков Д.Б., Михайлов С.С. Атлас артерий и вен головного мола человека. - М., Медицина, 1979.
3. Вільям Ф. Ганонг. Фізіологія людини: Підручник /Переклад з англ. Наук. ред. перекладу М. Гжегоцький, В. Шевчук, О. Заячківська. - Львів: БаК, 2002.
. Гайда С.П. Анатомія і фізіологія людини. К.: Вища школа, 1980.
. Ганонг Вільям Ф. Фізіологія людини. - Львів, 2002. - 109с.
. Гжегоцький М.Р., Філімонов В.І. Фізіологія людини. - К.: Книга плюс, 2005. - 494с.
. Клевець М.Ю. Фізіологія людини і тварин. Книга 1. Фізіологія нервової, м'язової і сенсорної систем: Навчальний посібник. - Львів, 2000. - 199с.
. Козлов А.Г., Плиска О.І., Лазоришинець В.В., Книшів Г.В. Цікава фізіологія в дослідах. - К.: Парламентське видавництво, 2003. - 60с.
9. Крылов В.В., Ткачев В.В., Добровольский Г.Ф. Микрохирургия аневризм виллизиева многоугольника. - М., 2004. - 160с.
. Крылов В.В., Буров С. А., Галанкина И. Е., Дашьян В. Г. Пункционная аспирация и локальный фибринолиз в хирургии внутричерепных кровоизлияний. - М.: Авторская академия; Товарищество научных изданий КМК, 2009. - 160с.
11. Людина. Навчальний посібник з анатомії та фізіології. - Львів. //За ред. О. Заячківської, М. Гжегоцького. - 2002.- 240с.
. Манько В.В., Гальків М.О., Клевець М.Ю. Основи техніки лабораторних робіт у фізіологічних дослідженнях: Навчальний посібник. - Львів: ЛНУ імені Івана Франка, 2005. - 130с.
. Морман Д., Хеллер Л Физиология сердечно-сосудистой системы. - СПб.: Питер, 2000. - 250с.
. Плахтій П. Д. Фізіологія людини. Обмін речовин і енергозабезпечення м’язової діяльності: Навч. посіб. - К.: Професіонал, 2006. - 464с.
. Плиска О.І. Фізіологія людини і тварин: Підручник. - К.: Парламенське вид-во, 2007. - 464с.
16. Скок В.И., Шуба М.Ф. Нервно - мышечная физиология. - К.: Вища шк.,1986. - 224с.
17. Шуба М.Ф., Давидовська Т.Л., Прилуцький Ю.І., Жолос О.В., Богуцька К.І. Електробіофізика: Навчальний посібник. - К.: Фітосоціоцентр, 2002. - 152с.
. Хирургия аневризм головного мозга / Под ред. В. В. Крылова. В трех томах. Том II - М., 2011. - 516с.
. Чайченко Г. М., Цибенко В. О., Сокур В. Д. Фізіологія людини і тварин. К.: Вища шк., 2003. - 463с.
20. Яновський I.I., Ужако П.В. Фiзiологiя людини i тварин. Практикум. - К.: Вища школа, 1991. - 235с.
Похожие материалы:
    Реферат: Фізична реабілітація хворих на інфаркт міокарда Реферат: Фізична реабілітація хворих на інфаркт міокарда
    ХХI сторіччя характеризується багатьма соціальними проблемами, в тому числі зростанням захворюваності та смертності населення. Нинішній етап розвитку нашого суспільства пов'язаний з демографічною кризою, зниженням тривалості життя, зниженням психічного

    Патологічна фізіологія - Березнякова А.І., Регеда М.С. - 2010 год Патологічна фізіологія - Березнякова А.І., Регеда М.С. - 2010 год
    У другому виданні підручника (перше вийшло у 2003 р.) викладено інформацію з основних тем курсу загальної патологічної фізіології згідно з програмою для фармацевтичних ВНЗ. Розглянуто питання етіології та патогенезу основних захворювань людини.

    Реферат: Фізіологія та патологія вищої нервової діяльності людини Реферат: Фізіологія та патологія вищої нервової діяльності людини
    Уявлення про функції окремих органів і систем організму, про механізми різних видів його діяльності формувалися протягом багатьох сторіч. Фізіологія розвивалася головним чином у зв'язку із запитами медицини. Разом з тим інтерес до функцій людського тіла

    Особливості клінічної анатомії та фізіології ЛОР-органів у дітей. Навчальни ... Особливості клінічної анатомії та фізіології ЛОР-органів у дітей. Навчальни ...
    У навчальному посібнику розглядаються особливості клінічної анатомії та фізіології ЛОР-органів у дітей. Зокрема приділяється увага клінічній анатомії та фізіології стравоходу. Пропонований посібник є доповненням до навчального посібника "Дитяча

    Реферат: Гіпертонічна хвороба Реферат: Гіпертонічна хвороба
    Гіпертонічна хвороба - мультифакторне захворювання, в основі патогенезу якого можуть бути, крім визначального значення факторів зовнішнього середовища, трудового процесу, іншої діяльності і поведінки хворого, також і аномалії розвитку (наприклад,

    Посібник до практичних занять з патологічної фізіології - Биць Ю.В., Данило ... Посібник до практичних занять з патологічної фізіології - Биць Ю.В., Данило ...
    Відповідно до навчальної програми у посібнику подані практичні роботи за всіма темами курсу «Патологічна фізіологія». У кожній темі передбачені експерименти, спрямовані на досягнення основної мети заняття з’ясування основних закономірностет виникнення та

    Реферат: Дослідження функції серцево-судинної системи. Фізіологія судин Реферат: Дослідження функції серцево-судинної системи. Фізіологія судин
    Система кровообігу є чи не найголовнішою системою людського організму. Саме завдяки ній всі органи і системи організму отримують необхідні поживні речовини та кисень і виділяють назовні продукти обміну, які є токсичними для організму. Система кровообігу

    Реферат: Фізіологія серця Реферат: Фізіологія серця
    Серце - цем'язовийпорожнистий орган кровоносної системи, якийсвоїмиритмічнимискороченнямипрокачує кров або гемолімфу через судинитіла, забезпечуючи таким чиномживлення і дихання тканин. У вищих тварин і людини серце є життєво необхідним органом. Під час

    Реферат: Вазомоторний риніт Реферат: Вазомоторний риніт
    Вазомоторний риніт - захворювання, яке може бути наслідком алергічної реакції, вірусної або бактеріальної інфекції, однак, досить часто його причина залишається невідомою. Спровокувати початок захворювання також можуть такі несприятливі супутні фактори,

    Патофізіологія - Зайко М.Н., Биць Ю.В., Бутенко Г.М. та інш. - 2008 год Патофізіологія - Зайко М.Н., Биць Ю.В., Бутенко Г.М. та інш. - 2008 год
    Підручник підготовлений співробітниками кафедри патологічної фізіології Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця і провідними фахівцями України з загальної патології та патологічної фізіології. У підручнику на сучасному науковому рівні


Добавление комментария

Ваше Имя:
Ваш E-Mail:

Код:
Включите эту картинку для отображения кода безопасности
обновить, если не виден код
Введите код: